- Татку, - говорить, - і мамко, звеліть мені зробити кам'яну хатку, і щоб ліжечко там було, і коміночок, і огонь, щоб там горів, і щоб у місяць мене оженили.
Зробили так: заперли його у кам'яну хатку; у дві неділі виріс великий уже, на все ліжко.
От водять вже до нього на вибір простих дівчат - кого вже він полюбить. Водили вже їх там, водили, - переводили зо всієї окраїни: не доберуть! А в однієї баби та було дванадцять дочок, і їх брали, та тільки однієї не брали - найменшої.
От найменша говорить:
- Дурні ви, дурні! Якби мене взяли, то я б зараз буда нареченою!
До царя те дійшло, і приїхали зараз та й взяли її. Привели її до царя, цар говорить:
- Чи будеш мені невісткою, чи ні?
А вона каже:
- Буду! Давайте мені ж зараз дванадцять платтів, дванадцять панчіх, дванадцять сорочок, дванадцять черевичків і всього по дванадцять.
Убралась і пішла до вужа. Ті дівчата прийдуть: сунеться вуж до них, хоче вставати - вони навтіки, що вуж. А та прийшла і стоїть на порозі:
- Здрастуйте!
- Здрастуй! Чи будеш мені жоною?
- Буду!
- Скидай же одне плаття!
Вона каже:
- Скидайте і ви одне!
Він скинув: скинув він шкуру одну, а вона - плаття. Тепер знову каже:
- Скидай друге плаття!
А вона каже:
- Скидайте і ви!
Та і третє так, і четверте, аж до дванадцятого. Осталась вона в одній сукні, а він тільки чоловіком. Як поскидав вуж шкурки, лежать, а вогонь у комінку горить. Вона за тії шкурки та на огонь скинула і спалила. Спалила, а він і став вужем-царем. Повінчались та й живуть. А до батька не пішли.
Кличуть їх через якийсь час, а він не йде. Вона каже:
- Пустіть мене, серце, до батька до вашого, піду погуляю, а то будуть гніваться: як же так можна не піти?
От він її пустив.
Пішла, гуляла там, гуляла і їла, в пила. А він її казав: "Іди ж гуляти, та тільки батьку і матері правду скажеш - то ти мене не застанеш".(Щоб не знали вони, як він із вужа та став чоловіком.)
Вона сиділа-сиділа, плакала-плакала та й пішла у світ шукати чоловіка. Приходить у село. Підійшла проситися на ніч до бабки, до Вітрової матері. Та не пускає:
- Тут прилетить мій син, зараз почує руську кость, зараз тебе уб'є, роздує!
Просилась, поки упросилася: та бабка заховала її у скриню.
- Що це така, матко, - у нас руську кость чути?
А мати й каже:
- Це приходила жінка проситися, говорить, що чоловік покинув.
- Дай же ж, мати, їй яблучко срібне. Та нехай вона йде, бо вже її чоловік та у другім царстві.
От вона переночувала. Дали їй яблучко срібне. Вона пішла. Іде та іде; обіймає її ніч. Проситься вона знов на ніч до бабусі.
Та пускає:
- Тут як прилетить мій син, то тебе спалить!
- Ні, я вже ночувала у таких: ночувала я у Вітрової матері.
То бабуся заховала її. Вона була Місяцева мати.
Аж прилітає місяць:
- Що це таке, матко, руську кость чути?
А вона каже:
- Ото, мій синочку, прийшла жінка якась, - та, що її чоловік покинув за те, що батькові-матері правду сказала.
Він каже:
- Добре, що впустили; дайте ж їй золоте яблучко, нехай вона скоріше поспішає, бо вже її чоловік жениться на іншій жоні.
От жінка переночувала, дали їй яблучко золоте. Вона пішла. Іде та й іде, обіймає знову її ніч. Проситься знову на ніч до Сонцевої матері. Та бабуся каже:
- Не пущу я тебе: мій син по світу літає, то як прилетить - спалить тебе.
Вона каже:
- Я у таких ночувала вже: мені дали двоє яблучок.
Прилітає той син, Сонце, і говорить:
- Прийшла жінка якась, що її чоловік покинув, проситься на ніч. А він каже:
- Її чоловік оженився уже на іншій. І нехай вона йде туди, і дайте їй діамант(яблучко таке вже, найдорожче, найкраще), і скажіть їй, щоб вона прийшла в той дім, де муж, - так її не допустять туди; а вона щоб зробилася старчихою і сіла там коло двору, і прослала хустинку, і поклала одне яблучко срібне. То донесуть люди, що прибула якась старчиха і продає срібні яблучка.
От переночувала жінка. а вранці бабуся дала їй діамант і сказала, що треба робити. Зробила все жінка, як було велено. А цариця(нова вужева жона) прийшла до неї і питає:
- Що тобі за те яблучко?
А жінка каже:
- Мені не треба нічого, пінійко, я хочу, щоб ви мене пустили до свого мужа переночувати.
Жінка перша вже будила його, будила, ніччю плакала-плакала, слізьми чисто його облила та й пішла.
Він вранці пробуджується, устає, говорить сам собі:
- Що це таке: ніби-то пахнуть першої жінки сльози, і я увесь мокрий.
Нікому того не розказав і жінці своїй не признався.
- Почекай же, на завтрашню ніч я не буду спати, буду примічати.
Назавтра розстилає жінка знову хустинку і кладе вже яблучко золоте. Приходить знов государиня і говорить:
- Продай же мені яблучко, я тобі скільки хочеш грошей дам.
А вона:
- Ні, не хочу, панійко: мені не треба нічого, тільки пустіть мене іще одну ніч переночувати.
Цариця взяла і пустила. Так жінка та знов як взялась будити чоловіка, як взялася його качати, цілувати(а цариця знов його упоїла). Та знову поплакала, облила його слізьми та й пішла.
Одне вже яблучко зосталося - діамантове, найдорожче: це вже їй на одну тільки ніч. Каже:
- Пустіть же, панійко, ще й на цю ніч та й годі вже.
Тепер же чоловік вже вночі не спить. Вона прийшла, зараз його стала цілувати у голову. Він мовчить. Вона його цілує. Каже чоловік:
- Хто ти така?
- Я перша твоя жінка.- Яким же ти родом сюди зайшла?
- Я була там і там, заходила ночувати, дали мені яблучка, а я дала твоїй жоні яблучко, вона мене й пустила переночувати. Я вже третю ніч тут ночую.
Так він роздумався, крикнув, щоб свічки засвітили. Вона - зовсім старчиха. Каже він:
- Боже мій, що це таке, що перша жінка свого мужа край світу знайшла, а другая, проклятая, свого мужа за яблука оддала?
Велів коні запрягати, одягнув жінку у сукню, у все, що треба, і поїхали до батька.
Немає коментарів:
Дописати коментар