Пан Коцький

     В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивів у ліс, думає "Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати, нехай лучче в лісі ходить". Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає:

- Що ти таке?
А він каже:
- Я - пан Коцький.
Лисичка каже:
- Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.
Він і згодився. Ото веде його лисичка до своєї хатки, так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.
     От колись зайчик побачив лисичку та й каже їй:

- Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки.
А вона йому каже:
- Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве.
Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Зійшлись докупи, стали думати: як би тут побачити пана Коцького - та й кажуть:
- А зготуймо обід!
І взялись міркувати, кому по що йти. Вовк каже:
- Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ.

Дикий кабан каже:
- А я піду по буряки, по картоплю.
Ведмідь:
- А я меду принесу на закуску.
Заєць:
- А я капусти.
От подобували всього, почали обід варити. Як зварили, стали радитись: кому йти кликати на обід пана Коцького.
Ведмідь каже:
- Я не підбіжу, як доведеться втікати.
А кабан:
- А я теж неповороткий.
Вовк:
- Я старий уже і трохи недобачаю.
Тільки зайчикові й приходиться.
     Прибіг заєць до лисиччиної нори; коли це лисичка вибігла та й дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках коло хати, та й питає його:
- А чого ти прийшов?
Він каже:
- Просили вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким до нас на обід!
А вона каже йому:
- Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве.
Зайчик прибігає до звірів та й хвалиться:
- Ховайтесь, казала лисичка, бо пан Коцький як прийде, то й подушить нас.
Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан риється у хамло, а зайчик лізе в кущ. Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до стола, а він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже:
- Ма-у!.. ма-у!.. ма-у!..
А ті думають: "От вражого сина син, ще й йому мало! Це він і нас поїсть!"
Ізліз пан Коцький на стіл та й почав їсти, аж за ушами лящить. А як наївсь, то простягся на столі. А кабан лежав близько стола в хамлі, та якось комар і вкусив його за хвіст, а він так хвостом і повернув; кіт же подумав, що то миша, та туди - та кабана за хвіст. Кабан як схопиться - та навтіки!
     Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево й подрався туди, де ведмідь сидів. Ведмідь як побачив, що кіт лізе на нього, почав вище лізти по дереву та до того доліз, що й дерево не здержало. Так він додолу впав - гуп! та просто на вовка - мало не роздавив сердешного. Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко; а заєць і собі за ними - забіг не знать куди...
А потім посходилися та й кажуть:
- От який малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!