У давні роки в якомусь царстві, не в нашій державі, трапилося одному солдатові біля кам'яної вежі на варті стояти. А вежа та була на замок замкнена та печаткою запечатана.От стоїть той солдат та вартує. Рівно о дванадцятій годині ночі чується солдату, що хтось кричить з цієї вежі:
- Гей, служивий!
Солдат запитує:
- Хто мене кличе?
- Це я - чорт, - озивається голос через залізні грати, - тридцять років як сиджу не пивши і не ївши.
- Що ж тобі треба?
- Випусти мене на волю. Я тобі відплачу добре: як буде тобі що треба - тільки і згадай мене - і я в ту ж хвилину з'явлюся до тебе на виручку.
Солдат думав-думав та й зірвав печать, розламав замок і відчинив двері - чорт вискочив з башти, скочив в небо, і тільки його поминай!
"Ну, - думає солдат, - наробив я справи: вся моя служба ні за гріш пропала. Тепер засадять мене під арешт, віддадуть під військовий суд і, чого доброго, змусять крізь стрій прогулятися. Вже краще утечу, поки час є".
Кинув рушницю і ранець на землю і пішов світ за очі.
Йшов він день, і другий, і третій. Розібрав його голод, а їсти та пити нічого. Сів на дорозі, заплакав гіркими сльозами і думає так:
"Ну, не дурний я? Служив у царя десять років, кожен день по три фунти хліба отримував. Так от ні ж! Втік на волю, щоб померти голодною смертю. Ех, чорту, всьому ти виною!"
Раптом звідки не взявся - став перед ним нечистий і запитує:
- Здрастуй, служивий! Про що бідкаєшся, чом сумний такий?
- Як же мені не сумувати, коли третій день з голоду пропадаю.
- Не сумуй, це діло можна поправити! - сказав чорт.
Туди-сюди кинувся, понатаскував всяких вин і припасів, нагодував - напоїв солдата і кличе його з собою:
- У моєму будинку буде тобі життя привільне: пий, їж і гуляй, скільки душа хоче, тільки придивляйся за моїми дочками - більше мені нічого не треба.
Солдат погодився. Чорт підхопив його під руки, підняв високо-високо в небо і поніс за тридев'ять земель, в тридесяте царство - в білокам'яні палати.
У чорта було три дочки - писані красуні. Наказав він їм слухатися того солдата і годувати і поїти його вдосталь, а сам полетів творити капості різні - бо все ж таки то є чорт! На місці ніколи не сидить, а все по світу нишпорить та людей турбує.
Залишився солдат з красними молодицями, і таке йому життя вийшло, як у раю. Одне його тільки тривожило: щоночі йдуть сестри з дому, а куди йдуть - невідомо. Став було їх про те розпитувати, так не кажуть, мовчать та й годі.
"Гаразд же, - думає солдат, - буду цілу ніч вартувати, а вже таки довідаюся, куди це ви ходите".
Увечері ліг солдат на постіль, прикинувся, ніби міцно спить, а сам чекає не дочекається - що то воно буде.
Ось як прийшла пора, підкрався він потихеньку до дівочої спальні, став біля дверей, нагнувся і дивиться в замкову дірку. Красні дівиці принесли чарівний килим, розстелили на підлозі, вдарилися об той килим і зробилися голубками, стрепенулися і полетіли у віконце.
"Що за диво! - Думає солдат. - Дай-но я теж спробую".Зайшов у спальню, вдарився об килим і обернувся вільшанкою з червоною грудкою, вилетів у вікно та й за дівчатами навздогін полетів.
Голубки опустилися на зелений луг, а вільшанка сіла під кущ смородини, сховалася за листям і видивляється звідти.
На те місце налетіло голубів видимо-невидимо, весь луг вкрили, а посередині, на лузі, стоїть золотий трон.
Трохи згодом засвітилось небо і земля - летить по повітрю золота колісниця, в упряжі шість
Зійшла вона з колісниці, сіла на золотий трон і почала підкликати до себе голубок по черзі і вчити їх різним мудростям. Покінчила з навчанням, скочила на колісницю - і була здорова!
Тут всі до єдиної голубки знялися з зеленого лугу і полетіли кожна в свій бік. Пташка-вільшанка пурхнула слідом за трьома сестрами і разом з ними опинилася в їхній спальні.
Голубки вдарилися об килим - зробилися червоними дівчатами, а вільшанка вдарилася - обернулася солдатом.
- Ти звідки? - запитують його дівиці.
- А я з вами на зеленому лузі був, бачив прекрасну королівну на золотому троні і чув, як вчила вас королівна різних хитрощів.
- Ну, щастя твоє, що вцілів! Адже ця королівна - Олена Премудра, наша могутня цариця. Якщо б при ній та була її чарівна книга, вона негайно б тебе впізнала - і тоді не минути б тобі злої смерті. Бережися, служивий! Ти не літай більше на зелений луг, не то складеш там свою голову.
Солдат не сумує, та ті балачки повз вуха пропускає.
Дочекався він іншої ночі, вдарився об килим і зробився пташкою. Прилетіла вільшанка на зелений луг, сховалася під смородовий кущ, дивиться на Олену Премудру, милується її красою і думає:
"Якби таку дружину добути - то вже б нічого в світі не бажав би! Полечу я слідом за нею і дізнаюся, де вона проживає".
Ось зійшла Олена Премудра з золотого трону, сіла на свою колісницю і понеслася по повітрю до свого чудесного палацу, слідом за нею і вільшанка полетіла.
Приїхала королівна в палац, вибігли до неї назустріч няньки і мамки - царівни служниці, підхопили її під руки і відвели в розписні палати. А пташка пурхнула в сад, вибрала прекрасне дерево, що якраз стояло під вікном царівниної спальні, всілася на гілочці і почала співати так хороше та жалібно, що дівчина цілу ніч і очей не зімкнула - все слухала.
Тільки зійшло сонечко, закричала Олена Премудра гучним голосом:
- Няньки, мамки - царівни служниці, біжіть скоріше в сад та впіймайте мені пташку-вільшанку!
Зраділа царівна, взяла пташку в руки, принесла в палац, посадила в золоту клітку і повісила в своїй опочивальні.
День пройшов, сонце зайшло, Олена Премудра злітала на зелений луг, вернулася, почала знімати убори, роздяглася і лягла в ліжко. Як тільки заснула королівна, пташка-вільшанка обернулася мухою, вилетіла з золотої клітки, вдарилася об підлогу і зробилася красним парубком.
Підійшов парубок до царського ліжка. Дивився, дивився на красуню, не витримав і поцілував її в уста цукрові. Бачить - королівна прокидається, обернувся мерщій мухою, влетів в клітку і став знову пташкою.
Олена Премудра розкрила очі, глянула кругом - нема нікого. "Видно, - думає, - мені у сні це примарилося!" Повернулась на інший бік і знову заснула.
А солдату не терпиться - спробував в другий і в третій раз - чуйно спить королівна, але після всякого поцілунку прокидається.
На третій раз встала вона з ліжка і каже:
- Тут щось неладне: дай-но подивлюся в чарівну книгу.
Подивилася в свою чарівну книгу і тут же дізналася, що сидить у золотій клітці не проста пташка, а молодий солдат.
- Ах ти! - закричала Олена Премудра. - Виходь-но з клітки. За твою неправду ти мені життям відповіси!
Нічого робити - вилетіла вільшанка із золотої клітки, вдарилася об підлогу і обернулася добрим молодцем.
- Немає тобі пробачення! - сказала Олена Премудра і викликала палача рубати солдату голову.
Звідки не взявся - став перед нею велетень з сокирою та із плахою, повалив солдата додолу, притиснув його буйну голову до плахи і підняв сокиру. Ось махне королівна хусткою, і покотиться молодецька голова...
- Змилуйся, прекрасна королівна, - сказав солдат зі сльозами, - дозволь наостанок пісню заспівати.
- Співай, та не довго!
Солдат затягнув пісню, таку сумну, таку тужливу, що Олена Премудра сама розплакалася.
- Даю тобі десять годин, якщо ти зумієш за цей час так хитро сховатися, що я тебе не знайду, то вийду за тебе заміж. А не зумієш цієї справи зробити, велю рубати тобі голову.
Вийшов солдат з палацу, забрів у дрімучий ліс, сів під кущик, задумався - зажурився:
- Ех, дух нечистий! Все через тебе пропадаю.
У ту ж хвилину з'явився до нього біс:
- Що тобі, служивий, треба?
- Ех, - каже, - смерть моя близько! Куди б мені від Олени Премудрої сховатися?
Чорт вдарився об сиру землю і обернувся сизокрилим орлом:
- Сідай, служивий, до мене на спину, я тебе занесу в піднебесся.
Солдат сів на орла. Орел піднявся догори і залетів за чорнії хмари.
Минуло п'ять годин. Олена Премудра взяла чарівну книгу, подивилася - і все немов на долоні побачила. Закричала вона гучним голосом:
- Годі, орел, літати по піднебессі, опускайся на землю - від мене ж не сховаєшся.
Орел опустився. А солдат гірше колишнього зажурився:
- Що тепер робити? Куди сховатися?
- Стривай, - каже чорт, - не журися, я тобі допоможу.
Підскочив до солдата, вдарив його по щоці і обернув на шпильку, а сам зробився мишею. Схопив чорт шпильку в зуби, прокрався в палац, знайшов чарівну книгу і встромив в неї шпильку.
Пройшли останні п'ять годин. Олена Премудра розгорнула свою чарівну книгу, дивилася, дивилася - книга нічого не показує. Дуже розсердилася королівна і жбурнула її в піч. Шпилька випала з книги, вдарилася об підлогу і обернулася красним парубком.
Олена Премудра взяла його за руку.
- Я, - каже, - хитра, а ти і ще хитріше!
Не стали вони довго роздумувати, повінчалися і зажили собі приспівуючи.
Рекомендовані казки:
Змієва дочка
Іван царевич і красна дівиця
Як солдат юшку варив
Премудра Іляна
Солдат і Смерть
Цісарева донька
Немає коментарів:
Дописати коментар