Дівчина в криниці

     Жили-були дід та баба. І було в кожного з них по дочці. От раз пряла дідова дочка біля

криниці та й впустила веретенце у воду. Додому йде, плаче. А мачуха і каже:
     - Чого плачеш?
     - То я веретенце у воду впустила!
     Тоді баба давай її лаяти, кричала, кричала і каже:
     - Іди за веретенцем,  та й назад без нього не повертайся!
     Дівчина пішла та й кинулася в криницю. І потрапила на луг. Йде, йде, назустріч їй вівці:
     - Дівчино, доглянь нас, прибери за нами, дамо тобі овечку  та баранця.
     Вона доглянула їх, причепурила, прибрала, вони і кажуть:

Про вівчаря, який мав дев'яносто дев'ять овець і три золоторунні барани

   

     Був раз де не був молодий вівчар. Він мав дев'яносто дев'ять овець і три барани: такі барани, що вовна на них була золотяна. Пишався вівчар сим багатством і думав: добре б оженитися.
     Айбо настало сухе літо, сіна для худоби він не накосив, і вівці ледве перебули зиму. Ще нічого пасти, в корму нема. Що робити?
     Як останнє сіно згодував, випустив овець й думає собі: "Доти йтиму з ними, доки не натраплю десь на ліпше місце, де була б трава або сіно".
     Жене вівці, жене. А ті ледве ногами плетуть.
     Якось потрапив на широке поле, а на тому полі стільки копиць сіна, що не охопиш зором. Тут і озеро з чистенькою водою.

Казка про Горе

     У однім селі жило-було два чоловіки, рідні брати: один був бідний, а другий багатий.
Багатій переїхав на життя в місто, вибудував собі великий будинок і записався в купці. А у бідного інший раз немає і шматка хліба, та дітлахи - один одного менше - плачуть і їсти просять. З ранку до вечора б'ється чоловік як риба об лід, а все нічого немає.
     От одного разу каже він своїй дружині:
     - Дай-но піду в місто, попрошу у брата: чи не допоможе чим?
     Прийшов до багатого:
     - Ах, братику рідний! Допоможи  моєму горю - дружина і діти без хліба сидять, цілими днями голодують.
     - А ти попрацюй у мене цей тиждень, тоді і допоможу!
     Що робити? Взявся бідний за роботу: і двір чистить, і коней пестить, і воду возить, і дрова рубає. Через тиждень дає йому багатий одну буханку хліба:
     - Ось тобі за труди!

Шовкова держава

   

     Дуже давно жив один цар. Держава його займала велику частину заходу. Але той цар ніколи на захід не дивився. Винесе, було, собі стільця й сяде лицем до сходу і так день за днем усе на схід дивиться, гейби когось очікував звідти. При тому одне око завжди плакало, а друге сміялося. у того царя були три сини. Вже дорослі хлопці. І щоразу, як бачили батька, що дивиться на схід, судили між собою:
     - Ба, чого наш нянько усе на схід дивиться, й одне око плаче, а друге сміється?
     Жоден із них не міг відгадати. Зрештою старший каже:
     - Браття, я йду до нянька, позвідаю його.
     - Йди, йди...
     І старший син пішов. Цар якраз тоді сидів біля вікна й дивився на схід. Вклонився хлопець батькові, а той лише нахмурився:

Козак і відьма

     Пізнього вечора приїхав один козак у село, зупинився біля крайньої хати і став проситися:
     - Гей, господарю, пусти переночувати!
     - Іди, коли смерті не боїшся.
     "Що за мова така!" - Думає козак, поставив коня в сарай, дав йому корму і йде в хату. Дивиться: і чоловіки, і жінки, і малі діти - всі плачуть-ридають та богу моляться. Ото помолилися і стали одягати чисті сорочки.
     - Чого ви плачете? - запитує козак.
     - Так бач, - відповідає йому  господар, - у нашому селі ночами смерть ходить, в яку хату не загляне - так на ранок клади усіх мешканців у труни та й вези на цвинтар. Нинішньою ночі вже то буде і наша черга.

Як простий хлопець з Оріховиці став царем

   

Було, що не було, в селі Оріховиці народився один простий хлопець, котрому судилося стати царем. Коли мав той хлопець п'ятнадцять років, пішов до коваля учитися ремеслу.
     От раз робив він у кузні і спотів, розгарячився, і скинув із себе сорочку, а коваль побачив у нього на плечах, прямо на тілі, свіжий хрест.
     Злякався тоді ковач, бо подумав, що хлопець не такий, як другі діти, і хоче його випровадити:
     - Збирайся геть... Я тобі заплачу за цілий рік.
     Хлопцеві не хочеться лишати кузню:

Байка про тетерева

     Захотів якось тетерев будинок собі будувати.
     Подумав-подумав:
     "Топора немає, ковалів немає - сокиру викувати нікому".
     Немає кому вибудувати тетереві дім.
     "Що ж мені будинок будувати? Одну-то ніч можу й де-інде переночувати!"
     Тай бултих в сніг!
     У снігу нічку ночував, уранці рано вставав, по вільному світу політав, голосно, гучно покричав, товаришів пошукав. Спустився на землю, побачився з товаришем.
Вони собі  грали, по кущам ходили-бродили, містечко шукали, гніздечка звивали, яєчка зносили і діток виводили.
     З дітками вони в чисто поле ходили, діток мошками годували, на вільний світ виводили і по вільному світу літали та знову взимку в снігу ночували.

Бабця і ведмідь

   

     Поїхала баба в ліс по дрова. Раптом чує: в болоті хрумнуло, в лісі стукнуло - ведмідь йде.
     - Бабця, бабця, з'їм я твою кобилку.
     - Не чіпай кобилку, я тобі за це міцнушку дам.
     - Гаразд.
     Не зачепив ведмідь кобилку.
     Ось в іншій раз поїхала бабця по дрова. У болоті хрумнуло, в лісі стукнуло - ведмідь йде.
     - Бабця, бабця, а я з'їм кобилку.
     - Не їж, я тобі за це теплушку дам.
     - Ну добре, домовилися.
     Не зачепив ведмідь кобилку.
     Ось утретє поїхала бабця в ліс за дровами. У болоті хрумнуло, в лісі стукнуло - ведмідь вже тут.

Цариця Загадкова

     Був один чолові. Жив у таких далеких краях, що нам і не відомі.
     Мав той чоловік сина. Хлопець уже підріс, став дужий до роботи, але їм з батьком від того не ліпшало: бідують та й годі.
     - Ей, няню, надокучило мені наше життя мізерне. Йду я у світ глядати собі щастя і не повернуся додому, доки його не знайду!
     Як сказав, так і зробив. Батько поклав синові до торби кукурудзяну паляницю, пару картоплин, і хлопець вирушив у путь.
     Ходив, блудив довго. Айбо раз натрапив на доброго газду, котрий прийняв його на роботу.
     - Будеш служити в мене один рік. А я обіцяю тебе парадно одягати, сито годувати і накінець дам плату.

Дерево до неба

   

Десь за горами, за лісами, не знати в якій державі, жив один цар. Старий уже був. Держава велика, а наслідника нема. Тільки одна донька.
     Підросла дівка, вже на одданні, і цар почав думати, як би дочку видати заміж, зняти клопіт із старечих плечей: керувати на старість державою - то не легка справа!
     Дав по всіх сусідніх краях знати, аби приїздили до нього сватачі. Який хлопець полюбиться донці, той візьме її за жінку. Як це оголосили, з усіх сторін світу почали сходитися герцоги, барони та прості хлопці, хто дуже красний був.
     Кожний хотів статися царем і взяти собі красуню за жінку.

Відьма та Сонцева сестра

     У деякому царстві, далекій державі жив-був цар з царицею, у них був син Іван-царевич, та був той син від народження німим. Було йому років дванадцять, і пішов він раз на конюшню до свого улюбленого конюха. Конюх цей завжди розповідав хлопцеві казки, от і тепер Іван-царевич прийшов послухати від нього казочку, та не те почув.
     - Іван-царевич! - мовив конюх. - У твоєї матері скоро народиться донька, тобі сестра. Та буде вона страшна відьма, з'їсть і батька, і матір, і всіх підданих людей. Так іди ж, попроси у батька що тільки є найкращого коня - ніби покататися, і їдь звідси світ за очі, коли хочеш щоб біда тебе оминула.

Кужіль

   

Жили якось чоловік з дружиною. Та була тая дружина дуже лінивою. Їй нічого не хотілося робити, і до того дійшло у них, що у чоловіка навіть сорочки не було. От чоловік і каже:
     - Дружино, серденько, що ж ти не прядеш?
      - У мене немає кужіля, щоб прясти, - відповідає та. - Піди краще до лісу, зрубай дерево та зроби мені кужілочку, то стану я прясти!
     Чоловік узяв сокиру і пішов до лісу. Жінка  йому сказала, де і яке дерево зрубати, сама ж по іншій дорозі побігла, знайшла пусте дупло поряд з тим деревом і сіла в нього.
     Чоловік приходить, починає рубати дерево, а вона з дупла і каже:

Про хлопця, який прочитав чарівну книжку

     Був один бідний чоловік, мав він сина Івана. Як виходив Іван народну школу, мав уже шістнадцять років. Почав він просити нянька, аби його пустив десь служити:
     - Буду за худобою ходити. За то мені дадуть їсти, одягнуть мене, та буде легше вам, дорогий няньку.
     - Та йди, лиш позирай - поганою дорогою не ходи.
     Відклонився син нянькові і рушив у світ. Ішов, ішов лісами, полями. Застала його ніч. Позирає, де б увидів світло. Увидів світло і пішов до нього. Прийшов до хижки, постукав у двері:
     - Хто там? - відізвався старий дідо.

Лев, щука та чоловік

   

Раз на річці лев з щукою розмовляв, а чоловік стояв неподалік та слухав.
     Тільки щука побачила чоловіка, зараз же пішла у воду.
     Лев її після запитує:
     - Чого ти пішла в воду?
     - Чоловіка побачила, - відповідає та.
     - Ну так що ж, що побачила? - здивувався лев.
     - Та він хитрий.
     - Що ж то  чоловік за звір такий? - Запитує лев. - Подай мені його, я його з'їм.

Як птиці вибирали собі царя

     Раз у лісі сиділи на зелених галузках усякі птиці: ворони, сороки, яструби, сови, сойки та інші й говорили між собою, що всі люди і звірі мають голову-царя, а що птиці не мають.
     Ворона сказала:
     - Я думаю, що пташиним царем треба вибрати сову...(А сова була її кумою.)
     - І я так думаю, - говорить яструб. - Сова мусить бути нашим царем уже тому, що в неї велика голова.
     І інші птиці підтримали ворону, і сову справді вибрали царем.
     Розійшлися птиці кожна по своїй роботі. В'ють собі гнізда, несуть яйця, висиджують малих. Одні в'ють гнізда у лісі, другі - в селі. Лиш сова не творить нічого. Вона знайшла собі місце в комині.

Баба і два солдата

   

Повезла якось баба у місто глечик масла продавати.  А тоді якраз масляниця була. От наганяють її в дорозі два солдати: один позаду залишився, а інший вперед забіг і просить бабу :
     - Гей, тітко, допоможи мені підперезатися, будь ласка.
     Баба злізла з воза і почала солдата того підперізувати шкіряним ременем.
     - Так, добре, але ще треба міцніше підтягнути! - каже служивий.
     Баба підтягнула міцніше.
     - Ні, це туго, послабте трішки.
     Відпустила баба слабше.
     - Вже це занадто слабо буде, зав'яжіть тугіше. - знову озивається солдат.
     Поки зав'язувала баба пояс то міцніше, то слабіше, інший солдат встиг поцупити глечик з маслом і зник собі по-доброму.

Казка про щирого пса

     У одного ґазди був старий щирий пес. Як дуже постарів, почали його відбивати від хижі, голодом мучити.
     Молодого песика честують, молоком поять, а старого б'ють, женуть геть, не дають ані шкоринки хліба.
     Старому дуже жаль, аж сльози з очей падають, бо служив він господарю вірою і правдою всі ці роки.
     От раз чоловік і жона копали на полі картоплю, а мала дитина спала в колисці.
     Вовк вибіг із лісу, увидів старого пса. Звідає:
     - Чуму ти такий сумний?
     - Так і так... Доки я був молодий, мене честували, годували, а тепер відганяють від хижі, голодом морять, бо-м старий, нікому не потрібний.
     Пошкодував вовк старого і каже:

Вовк та чоловік

   

Зустрів одного разу вовк старого жебрака:
     - Я тебе з'їм!
     Жебрак той був хитрий, та й каже вовкові:
     - Мене? Видиш, який я худий: кістки та шкіра тільки. Не посмакує тобі моє м'ясо. Я краще дам тобі пораду, кого треба їсти.
     - Кого? - запитує вовк.
     - Бач там, у лісі, люди рубають дрова. Позирай добре: від котрого найдальші летять тріски, того і їж. У нього буде найсмачніше м'ясо!
     Побіг вовк до лісу, виліз на високого граба, дивиться, котрий чоловік найдужче рубає дерево, звідки найдальше летять тріски. Дивився, дивився, доки не побачив одного молодого, високого, широкого в плечах лісоруба. Той мав рукави закачані, сокира вістрям виблискувала, а тріски летіли від нього, як білі голуби.

Олена Премудра

     У давні роки в якомусь царстві, не в нашій державі, трапилося одному солдатові біля кам'яної вежі на варті стояти. А вежа та була на замок замкнена та печаткою запечатана.
     От стоїть той солдат та вартує. Рівно о дванадцятій годині ночі чується солдату, що хтось кричить з цієї вежі:
     - Гей, служивий!
     Солдат запитує:
     - Хто мене кличе?
     - Це я - чорт, - озивається голос через залізні грати, - тридцять років як сиджу  не пивши і не ївши.
     - Що ж тобі треба?
     - Випусти мене на волю. Я тобі відплачу добре: як буде тобі що треба - тільки і згадай мене - і я в ту ж хвилину з'явлюся до тебе на виручку.
     Солдат думав-думав та й зірвав печать, розламав замок і відчинив двері - чорт вискочив з башти, скочив в небо, і тільки його поминай!

Біда і Щастя

     Жили колись два брати. Старший, Гаврило, був лінивий, та багатий, а молодший, Іван, роботящий, але бідний, як церковна миша.
       Ходить Іван по своїй ниві і нарікає. Земля і насіння такі, як у брата, нива оброблена ще ліпше. Та в Гаврила густа, як ліс, пшениця, а в нього стирчить із землі по стеблу.
     Раз у ночі вийшов Іван у поле і побачив, що якесь чудовисько - не дитина, не щеня і не птах - з його ниви колоски з корінням вириває та засаджує на Гаврилову.
     Підкрався він до того чудовиська, схопив його за шию і почав душити.
     - Хто ти? Чому нищиш моє добро?
     - Я Щастя твого брата Гаврила і йому допомагаю, - відповіло чудовисько.
     - А моє Щастя де?
     - Твоє Щастя приспала твоя Біда. Поки вона буде на волі, ні про що не говори "моє" або "наше". І спробуй розбудити своє Щастя, бо інакше загинеш. А як хочеш знати, котра твоя Біда, то глянь на ниву.