Казка про двох братів

      Було собі два брати - один багатий, а другий бідний. От якось і прийшли іменини у багатого брата. Так він позазивав повнісіньку хату людей, що і яблуку ніде упасти, а брата свого убогого та й не покликав. Думає собі так: "Хоч і брат він мені, але такий бідний та убогий, що як тільки в казці буває. Покличу його на йменини, а що ж то люди подумають, що я з жебраками знаюсь!"
А той бідний брат та й каже собі:
- Забув, мабуть, брат покликати мене, та дарма, я і так піду!
Та й пішов до брата в гості.
- Брате, - каже, - рідний! Хоч я не буду їсти й пити, а тільки надивлюся на твоє щастя та побажаю тобі ще більшого!
А багатий брат як закричить на нього:
- Мені не треба в моєму домі таких волоцюг, як ти. Забирайся до чорта!
Так стало досадно на душі бідному братові, то він і відказує:
- Дарма, як до чорта, то й піду, - як сказав так і пішов.
     

Іде та й іде. Аж бачить, стоїть водяний млин, а біля нього мірошник сидить. То він і питає в того мірошника:


- А скажіть, будьте-ласкаві, де тут є чорти?
- Так тут повна річка чортів цих клятих!
- Та що ви мені казки розказуєте?
- Як не віриш - то отут у кручу цю пригай - знайдеш! - одказав мірошник.

     

От, тоді бідняк плигнув у воду та й дивиться: коли стоїть хатка. Він увійшов у ту хату, а там нікого нема. Так він і заховався під припічок.
Коли це входить в хату здоровенний такий чортяка, ну точно як у тій казці про Цісареву доньку, далі - другий... третій.... і так багато їх насходилося та й почали хвалитися:
-  От ми так досадили мірошникові - усе розриваємо та й розриваємо йому греблю, а її поправити не важко: тільки треба назламувати дубців з усякого дерева та й замостити. Тоді вже ніщо не розірве греблі.
І довго вони ще так хвалилися, а потім порозходились.
     

От тоді тей чолов'яга виліз з-під припічка, вийшов з хати та й виплив знову наверх. Потім прийшов до мірошника та й каже:
- У вас тут усе греблю розрива щось чи що?
- Та еге ж, - одказує мірошник.
- А я знаю, чим її поправити.
- Ні, ми вже що не робили, так усе розрива.
- А як я поправлю, та уже ціла буде.
- Так ви тільки скажіть, як поправить, так вам пан за це багато грошей дасть.
От він і сказав. Греблю поправили, і вже ніхто її не розірве.
Пан за це дав бідному цілий віз червінців.
     

Як приїхав той додому, то послав свого маленького хлопця до багатого брата по кружку, щоб міряти гроші, бо своєї у них не було.
- Що вони будуть міряти? - питається багатій у хлопця.
- Та я й не знаю сам! - одказав останній.
От тоді багатий брат вимазав усередині кружку медом, щоб пристало те, що мірятимуть, та й оддав малому.
Убогий брат поміряв червінці та й оддав кружку назад багатому. Той глянув у кружку, коли ж там пристав один червінець.
Він так і спеснув руками:
- Тепер уже брат буде багатшим за мене!
Та й пішов до нього.
- Де ти стільки грошей набрав? - питається.
То він і розповів усе, як було.
     

Тоді сам багатій пішов до тієї кручі, та й плигнув у воду. Коли й побачив хату, як казав бідняк. От тоді увійшов до неї та й сховався під припічком.
Коли це посходилися чорти, та й балакають:
- Тепер уже не можна розірвать греблю нам - замощено дубцями з усякого дерева. Та хто ж воно довідався про це? Може, тут у нас хто слуха, що ми розказуємо? Ану пошукаємо!
У багатого і пішов мороз поза спиною. А чорти дуже чують духом, так скоро й знайшли його. І розірвали на шматки.

Сподобалася повчальна казка? Прочитати схожу можна тут.