Котик

     Не знаю, в якімсь-то царстві жив собі чоловік, а в нього було три сини. От як умер батько, зосталася їм худоба: млин і хлів, і кіт.
- Нум, - кажуть, - ділитися.
- Нум.
От і поділилися. Старший же собі узяв млин, середульший - хлів, а найменшому кота дали.
- Ти, - кажуть, - малий, тобі небагато треба!
От він - нічого вже робить - лежить на печі та давай плакати. А кіт лежить на комині та й каже:
- Пане мій милий, пане мій любий! Чого ти плачеш?
- Як же мені не плакати, що тільки один ти мені достався... А що мені з тебе?
А кіт і каже:
- Не плач, дай мені мішок, я піду хліба достану тобі й собі.
Узяв кіт мішок, набрав капустяного листя, пішов у хлів та й поклав, де кролі водились; а сам сів, стереже. То це прийде кролик, улізе у мішок, а кіт тоді з-за куща - та мішок зав'язав і поніс до царя.
- Кланяється, - каже, - пан Запічанський, - прислав подарунок!
То цар подякує гарно і звелить насипать у мішок хліба і грошей дасть. От котик принесе зерно, змелють у братовім млині -  і є їм що їсти.
Середульший брат якось і довідався, що котик у його хліві кролів ловить, та й каже:
- Слухай, брате, не пускай свого кота і хлів, а то - тільки його й бачив!  Звірюка, половину кролів видавив...
Пан Запічанський лежить на печі та й плаче. А котик і підглядів:
 - Пане мій любий, пане мій милий, чого ти плачеш?
- Як же мені не плакать, - каже, - що так і так казав брат, що він тебе уб'є, щоб кролів не ловив у його хліві.
- Не плач, - каже, - усе гаразд буде.
От котик і довідався, що цар з дочкою гулятиме біля річки.
Прибігає додому та й каже:
- Пане мій милий, пане мій любий, ходім до річки!
- Чого?
- Та ходім! Тобі не знать чого, а ходім! Та роби, - каже, - те, що я тобі скажу: буде добре тобі і мені.
От і пішли. Ходять понад річкою; коли дивляться - і цар уже йде з дочкою. Котик і каже:
- Пане мій милий, пане мій любий, скидай сорочку та скакай у воду і кричи: "Рятуйте!.."
Цар і почув. А кіт підбігає та й каже:
- То пана Запічанського розбійники обікрали і у воду вкинули... Не дай йому загинути!
- Ой лишенько! - каже царівна. - Це того пана Запічанського, що нам кроликів присилав?
- Того самого, - каже кіт.
Цар зараз гукнув... Тут назбігалося народу, рибалок, невід закинули й витягли.
Царівна й просить у батька:
- Возьміть, - каже, - тату, пана Запічанського у дворець, однак він такий добрий - і кроликів нам присилав!
Цар і взяв його; одягли, причерурили... От царівні він так уподобався, що й поженили їх через кілька там часу. І панові добре, і коту добре!  
Сподобалася казка про котика? Тоді Вас також може зацікавити казка Пан Коцький.