В якомусь-то царстві, в якомусь государстві жив був дуже багатий пан. От треба тому панові наймита - нікому свиней пасти. Посилає пан прикажчика шукать свинаря.
- Тільки, - каже, - з такою умовою, що, як вибуде рік, дам йому день поля на рік, а як не вибуде, то нічого не плачу.
Пішов прикажчик по селу, розпитує:
- Чи нема де якого нетяги?
- А там, - кажуть, - живе убогий парубок, - він піде.
Ото й найняли того парубка. Вибув він рік, і дали йому день поля на рік.
Іде парубок від пана та й думає: "Служив я рік, вислужив день поля на рік. Що мені з ним робить?" Думав-думав: "Посію баштан... чи не розбагатію?" Думав-думав: "а чим же я те поле виорю, що в мене ні волів, ні плуга?.." А далі й надумавсь: "Піду до пана". Приходить:
- Пане, - каже, - любий пане, милий! Служив я у вас рік, вислужив день поля на рік, та нічим мені зорать його. Чи не зорали б ви мені? Я б уже вам відробив.
Пан зглянувся на нього:
- Добре, - каже, - виорю!
Зорали ту нивку, посіяв він баштан. І як уродив же той баштан! Кавуняччя - отаке! А дині - отакі!
Поставив собі парубок курінь серед баштана, там і живе - баштан стереже. Тільки як стали пристигати дині, помічає він, що оце вдень лежала така гарна динька, а на ранок устане - сама шкаралупщина! "Ну, - думає, - я ж таки пристережу, хто мої дині переводить, я йому дам!"
От настала ніч. Сів він у курені, стереже. Коли чує - хрум-хрум! Він потихесеньку туди - аж там лисичка; він підкрався та - хап її за хвіст! Та й піймав.
- Ага! - каже, - я тобі дам динь!
Та як замахнеться.
- Ой, чоловіче-голубчику, - каже лисичка, - не бий мене, я тобі у великій пригоді стану.
- А дині їстимеш? - питає.
- Та її ціпком... А вона проситься:
- Хоч живу пусти мене, я й то тобі у великій пригоді стану!
Бив-бив, а далі й питає:
- У якій же ти мені пригоді станеш?
- Я, - каже, - тобі висватаю царівну!
- Ну, гляди!
Та й пустив: "Ото хитра! - думає, - за царівну сватає..."
Побігла лисичка до царя. Там її не пускають, виганяють.
- Треба мені самій царя бачити, пустіть! Я щось йому скажу.
Її гонять, а вона у дворець добивається. Цар і почув.
- Що там за лемент? - питає.
- Та тут, - кажуть, - волоцюга припленталась.
- Впустіть, - каже цар.
Її й пустили. Вона цареві в ноги:
- Царю-государю, - каже, - змилуйся, що я до тебе з недоброю вістю прийшла!
- З якою недоброю вістю? - питає цар.
- Так і так, - каже, - була я у змія, хвалився він мені, що буде твоє царство воювати - дочку твою візьме за себе. так оце я прийшла тобі розказати...
- Ох, мені лихо! - ухопився цар за голову, - а в мене ж і військо не готове!
Та на царедворців:
- Га, сякі-такі!..Мене хочуть воювати, а ви нічого не знаєте.
Лаяв їх, лаяв...
- Кличте раду! - гукнув.
Тут де не взялись генерали, сенатори, панства усякого поназбігалось - радяться, як їм того змія повоювати? Радились, радились - нічого не врадять - нема війська! А лисичка знов цареві в ноги:
- Царю-государю! змилуйся, - каже, - що я тобі пораджу: є в мене цар курінний, як віддаси за нього дочку, то він того змія звоює!
Цар і сюди кинувсь, і туди кинувсь - нічого робити:
- Як звоює, - каже, - то вже віддам!
Прибігає лисичка до куреня:
- Здоров, курінний царю!
- Здорова була, лисичко-сестричко!
- Я тобі добру вість принесла.
- Кажи.
- Була я в царя, за тебе царівну сватала; так цар сказав, як звоюєш змія, то віддасть. Ходім воювати!
- Тю-тю, дурна! - каже парубок. - Як же мені його звоювати?
- Нічого, звоюєш; мене слухай, все гаразд буде. Одягайся, ходім.
- А баштан на кого покину?
Вона як почала його вмовляти - пішли.
Ідуть та йдуть, лисичка попереду біжить, парубок позаду йде. Коли назустріч їде змій: так і сипле іскри, так і сяє!
- То, - каже лисичка. - змій їде. Ти постій тут під копицею(на луці були), а я побіжу вперед до нього.
Став той парубок під копицею, думає: "Пропав же я!" А лисичка побігла до змія.
- Здоров, зміїку-братику!
- Здорова, лисичко-сестричко!
- Що я тобі скажу, зміїку-братику! - каже лисичка, - біжу я оце до тебе з недоброю вістю: іде на тебе цар війною, хоче тебе звоювати і все твоє багатство відняти!
- Де ж він? Далеко? - питає змій.
- Якби, - каже, - далеко, - а то близько!
- Що ж мені тепер робити? -питає.
А що робити? - каже лисичка, - он, під копицею, стоїть чоловік, віддай йому все своє - і коні, і коляску, і одежу, а сам уберись у його одежу та й іди собі додому; цар тебе не пізнає... А то пропав!
Змій мерщій одежу з себе, а свиту на себе - та бігом звідти!
"Спасибі лисичці, від смерті врятувала!" - думає.
Тоді той баштанник убрався в золоту одежу, і такий став гарний, що хоч і не схочеш та полюбиш! Сів у коляску, поїхали з лисичкою.
- Бач, - каже вона, - а ти боявся!
Приїхали до царя. Лисичка цареві в ноги:
- Царю-государю! Кланяється тобі цар курінний і шле подарунки: він звоював змія, просить дочку твою за себе!
Цар зрадів, цариця зраділа, царівна теж. Повискакували, беруть його, ведуть. А через тиждень і весілля справили. І я там був, мед-пиво пив, у роті не було, а по бороді текло.
- Тільки, - каже, - з такою умовою, що, як вибуде рік, дам йому день поля на рік, а як не вибуде, то нічого не плачу.
Пішов прикажчик по селу, розпитує:
- Чи нема де якого нетяги?
- А там, - кажуть, - живе убогий парубок, - він піде.
Ото й найняли того парубка. Вибув він рік, і дали йому день поля на рік.
Іде парубок від пана та й думає: "Служив я рік, вислужив день поля на рік. Що мені з ним робить?" Думав-думав: "Посію баштан... чи не розбагатію?" Думав-думав: "а чим же я те поле виорю, що в мене ні волів, ні плуга?.." А далі й надумавсь: "Піду до пана". Приходить:
- Пане, - каже, - любий пане, милий! Служив я у вас рік, вислужив день поля на рік, та нічим мені зорать його. Чи не зорали б ви мені? Я б уже вам відробив.
Пан зглянувся на нього:
- Добре, - каже, - виорю!
Зорали ту нивку, посіяв він баштан. І як уродив же той баштан! Кавуняччя - отаке! А дині - отакі!
Поставив собі парубок курінь серед баштана, там і живе - баштан стереже. Тільки як стали пристигати дині, помічає він, що оце вдень лежала така гарна динька, а на ранок устане - сама шкаралупщина! "Ну, - думає, - я ж таки пристережу, хто мої дині переводить, я йому дам!"
От настала ніч. Сів він у курені, стереже. Коли чує - хрум-хрум! Він потихесеньку туди - аж там лисичка; він підкрався та - хап її за хвіст! Та й піймав.
- Ага! - каже, - я тобі дам динь!
Та як замахнеться.
- Ой, чоловіче-голубчику, - каже лисичка, - не бий мене, я тобі у великій пригоді стану.
- А дині їстимеш? - питає.
- Та її ціпком... А вона проситься:
- Хоч живу пусти мене, я й то тобі у великій пригоді стану!
Бив-бив, а далі й питає:
- У якій же ти мені пригоді станеш?
- Я, - каже, - тобі висватаю царівну!
- Ну, гляди!
Та й пустив: "Ото хитра! - думає, - за царівну сватає..."
Побігла лисичка до царя. Там її не пускають, виганяють.
- Треба мені самій царя бачити, пустіть! Я щось йому скажу.
Її гонять, а вона у дворець добивається. Цар і почув.
- Що там за лемент? - питає.
- Та тут, - кажуть, - волоцюга припленталась.
- Впустіть, - каже цар.
Її й пустили. Вона цареві в ноги:
- Царю-государю, - каже, - змилуйся, що я до тебе з недоброю вістю прийшла!
- З якою недоброю вістю? - питає цар.
- Так і так, - каже, - була я у змія, хвалився він мені, що буде твоє царство воювати - дочку твою візьме за себе. так оце я прийшла тобі розказати...
- Ох, мені лихо! - ухопився цар за голову, - а в мене ж і військо не готове!
Та на царедворців:
- Га, сякі-такі!..Мене хочуть воювати, а ви нічого не знаєте.
Лаяв їх, лаяв...
- Кличте раду! - гукнув.
Тут де не взялись генерали, сенатори, панства усякого поназбігалось - радяться, як їм того змія повоювати? Радились, радились - нічого не врадять - нема війська! А лисичка знов цареві в ноги:
- Царю-государю! змилуйся, - каже, - що я тобі пораджу: є в мене цар курінний, як віддаси за нього дочку, то він того змія звоює!
Цар і сюди кинувсь, і туди кинувсь - нічого робити:
- Як звоює, - каже, - то вже віддам!
Прибігає лисичка до куреня:
- Здоров, курінний царю!
- Здорова була, лисичко-сестричко!
- Я тобі добру вість принесла.
- Кажи.
- Була я в царя, за тебе царівну сватала; так цар сказав, як звоюєш змія, то віддасть. Ходім воювати!
- Тю-тю, дурна! - каже парубок. - Як же мені його звоювати?
- Нічого, звоюєш; мене слухай, все гаразд буде. Одягайся, ходім.
- А баштан на кого покину?
Вона як почала його вмовляти - пішли.
Ідуть та йдуть, лисичка попереду біжить, парубок позаду йде. Коли назустріч їде змій: так і сипле іскри, так і сяє!
- То, - каже лисичка. - змій їде. Ти постій тут під копицею(на луці були), а я побіжу вперед до нього.
Став той парубок під копицею, думає: "Пропав же я!" А лисичка побігла до змія.
- Здоров, зміїку-братику!
- Здорова, лисичко-сестричко!
- Що я тобі скажу, зміїку-братику! - каже лисичка, - біжу я оце до тебе з недоброю вістю: іде на тебе цар війною, хоче тебе звоювати і все твоє багатство відняти!
- Де ж він? Далеко? - питає змій.
- Якби, - каже, - далеко, - а то близько!
- Що ж мені тепер робити? -питає.
А що робити? - каже лисичка, - он, під копицею, стоїть чоловік, віддай йому все своє - і коні, і коляску, і одежу, а сам уберись у його одежу та й іди собі додому; цар тебе не пізнає... А то пропав!
Змій мерщій одежу з себе, а свиту на себе - та бігом звідти!
"Спасибі лисичці, від смерті врятувала!" - думає.
Тоді той баштанник убрався в золоту одежу, і такий став гарний, що хоч і не схочеш та полюбиш! Сів у коляску, поїхали з лисичкою.
- Бач, - каже вона, - а ти боявся!
Приїхали до царя. Лисичка цареві в ноги:
- Царю-государю! Кланяється тобі цар курінний і шле подарунки: він звоював змія, просить дочку твою за себе!
Цар зрадів, цариця зраділа, царівна теж. Повискакували, беруть його, ведуть. А через тиждень і весілля справили. І я там був, мед-пиво пив, у роті не було, а по бороді текло.
Немає коментарів:
Дописати коментар