Був собі цісар, та мав доньку, а донька любилася з шевцевим сином, і вони, знаєте, ще змалку любили один одного, ходили собі під ружу і говорили так:
- Якби за тебе не пішла, то я не віддалася б ні за кого.
А він каже:
- Якби я тебе не взяв, то я б не оженився ні на кому.
Аж якось проходив цісар біля тієї ружі, та й зачув, про що вони говорили(а вони його і не примітили). От тоді входить він до покою та й каже до своєї жінки, цариці:
- Вони, - каже цісар, - обоє любляться. Де ж ми дамо свою доньку за шевця!
Мусили зараз його віддати до війська, щоб вона не знала, куди пішов. Та й зараз приїдуть старости, і вони її віддадуть.
Але вона не хоче віддаватися, лиш йде під ту ружу та й плаче. А от якось пішла вона з покоїв на прогулянку, прилетів ворон чорнокрилий та й взяв її на крила, підніс так високо у два чоловіки, а вона й кричить до людей:
- Скажіть моєму татові, щоб мене шукав на скляній горі, на шовковій траві, там будуть ладні палаци із самих кісточок.
Журиться цісар, журиться - та що його робити... Посилає панів-офіцерів, аби її шукали - хто б її знайшов, за того вона піде. Та й пише він і за тим шевцевим сином, щоб він прийшов до нього. Той і прийшов, а цісар каже:
- Ну, ти любився з нею, тепер і відшукай, то й візьмеш її за жінку.
Пішов шевців син у світ шукати, ходив він її шукати двадцять років. Та от прийшов до однієї баби і ліс, питає:
- Чи ви не чули про шовкову траву, про скляну гору? Там палаци складені з самих кісточок.
А баба собі встала раненько, свиснула три рази, то злетілась така сила птахів. Вона і питає тих птахів:
- А що, чи не чули ви про шовкову траву, про скляну гору? Там палаци поставлені із самих кісточок.
Ті птахи відповідають:
- Ні, ми не чули!
Тоді баба й каже до шевцевого сина:
- Йшов ти до мене двадцять років, то від мене будеш йти двадцять років до моєї сестри, може та знає.
Ото приходить він до тієї сестри, та й питається її:
- Чи ви не чули про шовкову траву, про скляну гору? Там палаци складені із самих кісточок.
Встала баба раненько, свиснула три рази до птахів - позліталася така їх сила, та одної ще не має. От вона свиснула і в четвертий раз. Прилітає та крива птаха. Прилітає та й каже:
- Я знаю, де скляна гора... То за морями, за синіми горами.
- Бери, веди цього чоловіка до тієї гори, - наказує її баба.
Вела вона його п'ять років туди. Приходить він до гори до тієї, дивиться, а на ту гору нема як вилізти. Думав, думав, та й пішов до коваля. Зробив той коваль йому гаки на руки та й на ноги. От і почав шевцевий син лізти на ту гору; ліз, ліз, та й виліз.
Входить він до тих палаців, а царівна там і сидить.
- Любий мій, милий, коханий мій, хто тебе, - каже, - сюди заніс? Уже ворон кості твої звідси не знесе!
А він каже:
- Не бійся, я маю і тебе звідси взяти!
Зараз дала йому бритву, він і поголився, дала йому мундир, він і вбрався, такий панич - що куди там! А сама йде до костьолу та й наказує йому:
- Прошу тебе, ходи по всіх покоях, аби тільки до одного не йшов.
От вона і пішла... Ходить він скрізь.
- Ей, щоб то я, - каже сам собі, - був за газда, аби не подивився до того покою.
Та й зайшов він туди, а там - чорт на чотирьох ланцюгах сидить.
Каже:
- А дай мені склянку води, шмат хліба - то подарую тобі першу смерть!
Він і дав йому. З'їв чорт тей шмат хліба, випив води - набрався трохи сили та й порвав перший ланець.
- А що, - каже йому чорт, - то дай мені ще склянку води, шмат хліба - подарую тобі і другу смерть!
Той і дав. Чорт набрався ще більше сили, - та й розірвав другий ланець. Як розірвав, то й знов говорить:
- А дай же мені ще шмат хліба, склянку води - прошу тобі і третю смерть!
Та той шевцевий син знов і дав йому поїсти та попити. То розірвав чорт і третій ланцюг та й знову проситься:
- А дай ще мені востаннє поїсти та попити - то і четверту смерть тобі подарую!
Що тут робити? То і дав він тому чортові в останній раз поїсти та попити, а той як набереться сил, то і четвертого ланця порвав.
Ходять вони тепер з тим чортом по покоях, прогулюються.
Коли це і царівна вернулася з костьолу, побачила це все, та й каже:
- Хіба я тобі не казала, аби ти до того покою не йшов? Обманув тебе чорт! Він тут і хазяїн тепер всьому. А ти звідки прийшов, туди і йди.
От пішов той шевцевий син до стайні, ніби додому вертається, а сам заховався під жолобом. Діждався поки чорт той піде на прогулянку. Приходить ізнов до царівни та й каже:
- Ходи но зі мною, кохана, та будемо тікати від цього чорта!
А чорт тим часом їде на прогулянці, коли це кінь став спотикатися та й каже:
- Я спотикаюся, бо вже нашої пані немає!
- А де ж бо вона?
- Вже взяв той шевців син!
А він тоді і питається коня:
- Поїдем старим хлібом, чи будемо нового чекати?
То кінь відмовляє:
- Поїдем ще новим - ще наздоженемо.
Сів він на коня та й здоганяє їх. Зараз її взяв та й каже тому:
- Це ж бо, подарував я тобі першу смерть!
А хлопець вертається ізнов за тим чортом у палац, та тільки так, щоб той його не запримітив. Вернувся та і сховався там. Діждався поки чорт поїде на прогулянку та ну знову тікати з царівною.
Тікали вони так три рази, та все чорт наздоганяє і царівну назад забирає.
А за четвертим разом шевців син як вернувся, то й каже так до тієї царівни:
- Спитай ти його, звідки він має такого коня, що він так за нами йде. Якби і ми мали такого коня, то ми вже б і втекли від нього.
Дівчина і почала чорта питати:
- Відки ти, - каже, - чоловіче, маєш такого коня?
А він відказує:
- Нащо тобі знати це? Тут є такий ліс, а в тім лісі є така кобила біла. Так скоро та кобила і ожеребиться, так зараз, - каже, - треба купити вівцю і там кинути замість лошати, бо вовки приходять і те лоша беруть.
От шевців син прийшов в той ліс та й кинув там вівцю, а те лоша хутко та й вхопив.
Бере сідає на те лоша, а воно й каже:
- Чекай, не сідай! Пусти мене до моєї мами, хай вона мене погодує, то я сили й наберуся!
Він і пустив. Вертається лоша та й каже знову:
- Тепер сідай на мене. Тепер я тебе буду нести.
Вилетів хлопець на ту гору та й каже до царівни:
- А ну мо, люба, сідай, тепер же та втечемо!
То й тікають.
А чорт їде з прогулянки і знов кінь його спотикається...
- Спотикаюся, - каже чортові кінь, - бо вже нашої пані немає.
- А де ж?
- Шевців син узяв.
Тепер чорт і питається:
- Поїдемо, - каже, - старим хлібом чи новим?
А кінь відмовляє:
- Ой тяжко, аби як і старим наздогнали, бо вже має коня такого як і ти...
От летить той чорт, здоганяє таки. Однак той кінь передній каже до того, що ззаду(бо то ж вони брати все таки):
- Чого ти, брате, так за мною летиш?
- Як мені не летіти, коли мене чорт залізною нагайкою пече?
Лошак каже:
- Підбіжи з ним під високу гору та вдар ним, аби з нього дьоготь зробився!
То той кінь чорта розбив та й приходить до лошака. Тепер сідає на нього шевців син, а на другого коня царівна сіла.
Приходять вони до цісаря:
- Вже, - каже шевців син, - я вашу дочку привів.
Зробив цісар весілля велике, та дав йому ще й половину краю Та й зробився так той королем.
- Якби за тебе не пішла, то я не віддалася б ні за кого.
А він каже:
- Якби я тебе не взяв, то я б не оженився ні на кому.
Аж якось проходив цісар біля тієї ружі, та й зачув, про що вони говорили(а вони його і не примітили). От тоді входить він до покою та й каже до своєї жінки, цариці:
- Вони, - каже цісар, - обоє любляться. Де ж ми дамо свою доньку за шевця!
Мусили зараз його віддати до війська, щоб вона не знала, куди пішов. Та й зараз приїдуть старости, і вони її віддадуть.
Але вона не хоче віддаватися, лиш йде під ту ружу та й плаче. А от якось пішла вона з покоїв на прогулянку, прилетів ворон чорнокрилий та й взяв її на крила, підніс так високо у два чоловіки, а вона й кричить до людей:
- Скажіть моєму татові, щоб мене шукав на скляній горі, на шовковій траві, там будуть ладні палаци із самих кісточок.
Журиться цісар, журиться - та що його робити... Посилає панів-офіцерів, аби її шукали - хто б її знайшов, за того вона піде. Та й пише він і за тим шевцевим сином, щоб він прийшов до нього. Той і прийшов, а цісар каже:
- Ну, ти любився з нею, тепер і відшукай, то й візьмеш її за жінку.
Пішов шевців син у світ шукати, ходив він її шукати двадцять років. Та от прийшов до однієї баби і ліс, питає:
- Чи ви не чули про шовкову траву, про скляну гору? Там палаци складені з самих кісточок.
А баба собі встала раненько, свиснула три рази, то злетілась така сила птахів. Вона і питає тих птахів:
- А що, чи не чули ви про шовкову траву, про скляну гору? Там палаци поставлені із самих кісточок.
Ті птахи відповідають:
- Ні, ми не чули!
Тоді баба й каже до шевцевого сина:
- Йшов ти до мене двадцять років, то від мене будеш йти двадцять років до моєї сестри, може та знає.
Ото приходить він до тієї сестри, та й питається її:
- Чи ви не чули про шовкову траву, про скляну гору? Там палаци складені із самих кісточок.
Встала баба раненько, свиснула три рази до птахів - позліталася така їх сила, та одної ще не має. От вона свиснула і в четвертий раз. Прилітає та крива птаха. Прилітає та й каже:
- Я знаю, де скляна гора... То за морями, за синіми горами.
- Бери, веди цього чоловіка до тієї гори, - наказує її баба.
Вела вона його п'ять років туди. Приходить він до гори до тієї, дивиться, а на ту гору нема як вилізти. Думав, думав, та й пішов до коваля. Зробив той коваль йому гаки на руки та й на ноги. От і почав шевцевий син лізти на ту гору; ліз, ліз, та й виліз.
Входить він до тих палаців, а царівна там і сидить.
- Любий мій, милий, коханий мій, хто тебе, - каже, - сюди заніс? Уже ворон кості твої звідси не знесе!
А він каже:
- Не бійся, я маю і тебе звідси взяти!
Зараз дала йому бритву, він і поголився, дала йому мундир, він і вбрався, такий панич - що куди там! А сама йде до костьолу та й наказує йому:
- Прошу тебе, ходи по всіх покоях, аби тільки до одного не йшов.
От вона і пішла... Ходить він скрізь.
- Ей, щоб то я, - каже сам собі, - був за газда, аби не подивився до того покою.
Та й зайшов він туди, а там - чорт на чотирьох ланцюгах сидить.
Каже:
- А дай мені склянку води, шмат хліба - то подарую тобі першу смерть!
Він і дав йому. З'їв чорт тей шмат хліба, випив води - набрався трохи сили та й порвав перший ланець.
- А що, - каже йому чорт, - то дай мені ще склянку води, шмат хліба - подарую тобі і другу смерть!
Той і дав. Чорт набрався ще більше сили, - та й розірвав другий ланець. Як розірвав, то й знов говорить:
- А дай же мені ще шмат хліба, склянку води - прошу тобі і третю смерть!
Та той шевцевий син знов і дав йому поїсти та попити. То розірвав чорт і третій ланцюг та й знову проситься:
- А дай ще мені востаннє поїсти та попити - то і четверту смерть тобі подарую!
Що тут робити? То і дав він тому чортові в останній раз поїсти та попити, а той як набереться сил, то і четвертого ланця порвав.
Ходять вони тепер з тим чортом по покоях, прогулюються.
Коли це і царівна вернулася з костьолу, побачила це все, та й каже:
- Хіба я тобі не казала, аби ти до того покою не йшов? Обманув тебе чорт! Він тут і хазяїн тепер всьому. А ти звідки прийшов, туди і йди.
От пішов той шевцевий син до стайні, ніби додому вертається, а сам заховався під жолобом. Діждався поки чорт той піде на прогулянку. Приходить ізнов до царівни та й каже:
- Ходи но зі мною, кохана, та будемо тікати від цього чорта!
А чорт тим часом їде на прогулянці, коли це кінь став спотикатися та й каже:
- Я спотикаюся, бо вже нашої пані немає!
- А де ж бо вона?
- Вже взяв той шевців син!
А він тоді і питається коня:
- Поїдем старим хлібом, чи будемо нового чекати?
То кінь відмовляє:
- Поїдем ще новим - ще наздоженемо.
Сів він на коня та й здоганяє їх. Зараз її взяв та й каже тому:
- Це ж бо, подарував я тобі першу смерть!
А хлопець вертається ізнов за тим чортом у палац, та тільки так, щоб той його не запримітив. Вернувся та і сховався там. Діждався поки чорт поїде на прогулянку та ну знову тікати з царівною.
Тікали вони так три рази, та все чорт наздоганяє і царівну назад забирає.
А за четвертим разом шевців син як вернувся, то й каже так до тієї царівни:
- Спитай ти його, звідки він має такого коня, що він так за нами йде. Якби і ми мали такого коня, то ми вже б і втекли від нього.
Дівчина і почала чорта питати:
- Відки ти, - каже, - чоловіче, маєш такого коня?
А він відказує:
- Нащо тобі знати це? Тут є такий ліс, а в тім лісі є така кобила біла. Так скоро та кобила і ожеребиться, так зараз, - каже, - треба купити вівцю і там кинути замість лошати, бо вовки приходять і те лоша беруть.
От шевців син прийшов в той ліс та й кинув там вівцю, а те лоша хутко та й вхопив.
Бере сідає на те лоша, а воно й каже:
- Чекай, не сідай! Пусти мене до моєї мами, хай вона мене погодує, то я сили й наберуся!
Він і пустив. Вертається лоша та й каже знову:
- Тепер сідай на мене. Тепер я тебе буду нести.
Вилетів хлопець на ту гору та й каже до царівни:
- А ну мо, люба, сідай, тепер же та втечемо!
То й тікають.
А чорт їде з прогулянки і знов кінь його спотикається...
- Спотикаюся, - каже чортові кінь, - бо вже нашої пані немає.
- А де ж?
- Шевців син узяв.
Тепер чорт і питається:
- Поїдемо, - каже, - старим хлібом чи новим?
А кінь відмовляє:
- Ой тяжко, аби як і старим наздогнали, бо вже має коня такого як і ти...
От летить той чорт, здоганяє таки. Однак той кінь передній каже до того, що ззаду(бо то ж вони брати все таки):
- Чого ти, брате, так за мною летиш?
- Як мені не летіти, коли мене чорт залізною нагайкою пече?
Лошак каже:
- Підбіжи з ним під високу гору та вдар ним, аби з нього дьоготь зробився!
То той кінь чорта розбив та й приходить до лошака. Тепер сідає на нього шевців син, а на другого коня царівна сіла.
Приходять вони до цісаря:
- Вже, - каже шевців син, - я вашу дочку привів.
Зробив цісар весілля велике, та дав йому ще й половину краю Та й зробився так той королем.
Немає коментарів:
Дописати коментар