Видимо й Невидимо

     Були собі пан і лакей. То як були ще вони малими, так у купі грались, і все у них зарівно; а як став панич паном, то так зненавидів того лакея, що давай вигадувати та приказувати, щоб він зробив те й те, та усе таке, щоб його можна було знищити.
Усе те лакей поробить, живим і вернеться.
От раз загадує йому:
- Принеси мені, - каже, - Видимо й Невидимо.
Той іде - плаче та й прийшов десь у ліс, та такий страшенний, що господи! Дивиться - стоїть хатка, він і пішов у ту хатку та й заховався під припічок. Коли це був обід, приходить дід та й гукає:
- Видимо й Невидимо, подай  стіл!
Тут відразу де не взявся стіл, а на ньому усякі напитки та наїдки. От дід напився, наївся а тоді:
- Видимо й Невидимо, прибери!
Зараз де все оте і поділось.
А той лакей з-під припічка усе те бачить. От як дід пішов, лакей виліз.
- Ану, - каже, - і я зажадаю того собі. Видимо й Невидимо, подай на стіл!
Зараз де що і взялось.
Він наївся, напився, тоді і питає:
- А що, Видимо й Невидимо, може, тобі у цього хазяїна набридло?
- Та набридло, - каже.
- Так ходім зо мною.
- Ходім.
Ото і пішли. Він що версту відійде - гукає:
- Видимо й Невидимо, чи ти тут?
- Тут, тут, хазяїне, не бійсь, я не останусь.
Коли це ідуть, бачить він, що покої будуються, людей нікого не видно, а один тільки топір: сам і теше, сам і рубає, а що треба підняти, топір устромиться - сам і нагору витягне. Видимо й Невидимо йому і каже:
- Поміняй мене на топір-саморуб, а я у тебе знов буду, як тільки гукнеш.
От тільки то сказано, а тут і дідок іде, він і каже:
- Поміняй мені, діду, цей топір на Видимо й Невидимо.
- Яке ж воно?
Він тоді зараз:
- Видимо й Невидимо, подай стіл!
Де що і вродилось. Дідок напився, наївся.
- Це, - каже, - добра штука! Чому не проміняти?
Та й віддав йому той топір.
От він вийшов за кряж та й кличе:
- Видимо й Невидимо!
- Тут, тут, хазяїне, коло тебе, - озивається.
От випало йому знов іти лісом. Іде він і бачить, що скаче кругом лісу ломачка, а в лісі ходить дідок.
- Що це, - питає, - діду, у тебе таке?
- Та це ломачка-самобійка, ось дивись. Ану, - каже, - дубинко-самобійко, ходи!
Та ломачка як почала скакати! Що не скочить, то дуба ізвалить, то ізвалить. Він тоді до свого:
- Видимо й Невидимо, подай стіл!
Зараз де що і взялося. Дід напився, наївся та й пристав до нього:
- Проміняй мені його на ломачку-самобійку та й проміняй.
А Видимо й Невидимо і каже йому:
- Та й проміняй, бо я знов у тебе, як гукнеш, буду.
Він і поміняв, узяв ту ломачку-самобійку, вийшов з лісу та й гукає:
- Видимо й Невидимо!
- Тут, тут, хазяїне, коло тебе.
Ось приходять вони у місто. Зайшов лакей у трактир, зараз як закомандує:
- Видимо й Невидимо, подай стіл!
Відразу де що і взялося. Він напився, наївся та ще коло себе чоловік десять нагодував та тоді:
- Видимо й Невидимо, прибери!
Де що і поділось.
А у тому трактирі гуляв вояк, побачив та й каже:
- Це ще не штука, а то штука! Ану, прути, нуте!
Де не взялись прути, як заходились, так коло нього аж свистять.
- Ось проміняй, - каже, - мені на твоє Видимо й Невидимо.
А Видимо й Невидимо:
- Та проміняй, - каже, - я знов у тебе буду.
Він проміняв його на ті прути, та тільки вийшов за місто та й кличе:
- Видимо й Невидимо!
- Тут, тут, хазяїне, не бійсь, - озивається.
От прийшов лакей до свого пана, а в нього саме гості були, та сусідів понаїздило такого! Пан як побачив, що лакей вернувся, кричить:
- Ей, подати канчук.
- Ні,  - каже, - підожди! Бий гостей, ломачко-самобійко, та добре бий!
Як почала та ломачка гостей чистити! Що побила, а що повтікали. Він тоді до прутів:
- Прути, нуте.
Як візьмуться ж ті прути коло пана! От як відчистив добре пана, що той  йому нічого вже не каже, тоді давай будуватись. Ломачка-самобійка дуби валить, топір-саморуб сам таскає, сам рубає, сам і теше, а він тільки походжає і не приказує.