Кривенька качечка

     Були собі дід та баба, та не було у них дітей. От вони собі сумують; а далі дід і каже бабі:
- Ходім, бабо, в ліс по грибки!
От пішли; бере баба грибки, коли дивиться, у кущику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить. От вона дідові:
- Дивись, діду, яка гарна качечка!
А дід каже: "Візьмемо її додому, нехай вона в нас живе".
Стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка переломлена. Вони взяли її тихенько, принесли додому, зробили її гніздечко, обложили його пір'ячком і посадили туди качечку, а самі знов пішли по грибки.
Вертаються, аж дивляться, що в них так прибрано, хліба напечено, борщик зварений. От вони до сусідів: "Хто се? Хто се?" - Ніхто нічого не знає.
Другого дня знов пішли дід і баба по грибки. Приходять додому, аж у них і варенички зварені, і починок стоїть на віконці. Вони знов до сусідів: "Чи не бачили кого?" Кажуть: "Бачили якусь дівчину, од криниці водицю несла. Така, - кажуть, - гарна, тільки трошки кривенька".
От дід і баба думали-думали: "Хто б се був?" - ніяк не згадають. А далі баба дідові каже:
- Знаєш що, діду? Зробимо так: скажемо, що йдемо по грибки, а самі заховаємося та й будемо виглядати, хто до нас понесе воду.
Так і зробили.
Стоять вони за коморою, коли дивляться, аж із їхньої хати виходить дівчина з коромислом: така гарна, така гарна, тільки що кривенька трошки. Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату; дивляться, аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір'ячка. Вони тоді взяли гніздечко та й укинули в піч, воно там і згоріло.
Коли ж іде дівчина з водою. Ввійшла в хату, побачила діда й бабу та зараз до гніздечка - аж гніздечка немає. Вона тоді як заплаче! Дід і баба до неї, кажуть:
- Не плач, галочко! Ти будеш у нас за дочку; ми будемо тебе любити і жалувати, як рідну дитину.
А дівчина каже: "Я до віку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підгляділи за мною; а тепер, - каже, - не хочу! Зробіть мені, діду, кужілочку й веретенце, я піду од вас".
Дід і баба плачуть, просять її зостатися; вона не схотіла. От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла, сіла на дворі та й пряде. Коли ж летить качечок табун, побачили її та й співають:

Он де наша діва, 

Он де наша Іва, 

На метеному дворці, 

На тесаному стовпці, 

Кужілочка шумить, 

Веретенце дзвенить.

Скиньмо по пір'ячку,

Нехай летить з нами.

А дівчина їм одказує:

Не полечу з вами:

Як була я в лужку, 

Виломила ніжку, 

А ви полинули, 

Мене покинули!

От вони їй скинули по пір'ячку, а самі полетіли далі. Коли летить другий табунок,  і сі теж:

Он де наша діва, 

Он де наша Іва, 

На метеному дворці, 

На тесаному стовпці, 

Кужілочка шумить, 

Веретенце дзвенить.

Скиньмо по пір'ячку,

Нехай летить з нами.

А дівчина їм одказує:

Не полечу з вами:

Як була я в лужку, 

Виломила ніжку, 

А ви полинули, 

Мене покинули!

Коли ж третій табунок летить, побачили дівчину і зараз:

Он де наша діва, 

Он де наша Іва, 

На метеному дворці, 

На тесаному стовпці, 

Кужілочка шумить, 

Веретенце дзвенить.

Скиньмо по пір'ячку,

Нехай летить з нами.

А дівчина їм одказує:

Не полечу з вами:

Як була я в лужку, 

Виломила ніжку, 

А ви полинули, 

Мене покинули! 

Скинули їй по пір'ячку, дівчина увертілася в пір'ячко, зробилася качечкою і полетіла з табунчиком. А дід і баба знов зостались самі собі.