Як були собі дід та баба, і було в них по дочці. У діда й корова була. От мачуха й говорить до дідової дочки:- Жени корову пасти.
І дала їй кужіль прясти. Вона погнала та й плаче дорогою.
А корівка питає:
- Чого ти, дівонько, плачеш?
- Як же мені не плакати, дали кужіль прясти.
- Не журись, - каже, - поклади мені кужіль у ліве вухо.
Вона покладе, а з правого вуха виймає вже прядений. Та оце як стане смеркатися, і пожене корову додому.
От мачуха бачить, що вона таку гарну пряжу носить, та й каже до своєї дочки:
- Гони, доню, ти пасти корівку і кужіль бери.
Та й пожене та на поле й каже:- Сороки, ворони! Летіть до мене кужіль прясти!
То сороки й ворони поназлітуються і поросхапують кужіль, та й порозносять по гніздах. Увечері вона й пожене ту корівку додому. Додому прижене, то мати й питає її:
- А що, доню? Попряла кужіль?
- Ні, мамо, не попряла. Сороки та ворони поросхапували.
То мачуха до діда:
- Заріж та й заріж, діду, корову.
От дідова дочка погнала корівку пасти. Жене та й плаче.
Так корівка й питає:
- Чого це ти плачеш, дівонько?
- Як же мені не плакать, якщо тебе хочуть зарізати?
От і говорить тая корівка:
- Слухай де, дівонько! Як будуть мене різать, так ти попросися кишечки мити. та як будеш мити, то там знайдеш двоє яблучок. Ти їх посади, так повиростають яблуньки.
От ту корівку й зарізали. Дідова дочка й проситься кишечки мити. От пішла на річку та й миє, аж там двоє яблучок - одне золотеньке, а друга срібненьке.
А бабина дочка вгледіла та й женеться за нею - хоче однять. Так та у кропиву їх і кинула. Коли ж виросла яблунька: на ній срібненьке яблучко, золотеньке яблучко, а під яблунькою - криничка.
- Хто мені те яблучко золоте чи срібне вирве, тому я половину панства оддам.
От бабина підскочила - хотіла вирвати яблучко, так яблунька - вгору, хотіла водички з кринички набрати, а криничка - вниз.
Дідова ж прийшла, водиці набрала, яблучко вирвала та й дала панові. От він їй і говорить:
- Я тебе візьму заміж.
І взяв її з собою.
От згодом вони собі й дитинку нажили. Послали до батька узвар і просять того батька у гості до дітей. А мачухи й не просять. Так вона й каже:
- Як так можна, щоб я не поїхала до своїх дітей?
І поїхала з дідом, і взяла свою дочку на віз, і вкрила шкурою та й приїхали туди. А вона була відьмою та мачуха. От і зробила дідовій дочці так, щоб вона козою побігла, а свою дочку, теж відьму, поклала на місце тієї дідової дочки в ліжко.А мала дитинка все плаче за мамою.
В того пана був парубок, він і говорить:
- Пане мій милий, пане мій любий! Дайте мені дитину, понесу я її погуляти.
А пан каже:
- Неси.
Він і поніс дитину до болота та й кличе:
Ой рись-коза! Твій син плаче,
Твій син плаче, їсти хоче.
А вона й одказує:
Біжу, лечу, мій синочку!
Пісок очі забиває,
Очерет ніжки підкошує,
Бистра вода не пускає.
От прибігла дідова дочка, із себе шкіру скинула, а сама за дитину, сіла, годує та гірко, гірко плаче!
Погодувала, оддала парубкові дитиночку та й знову побігла.
На другий день ізнов дитина плаче. Він знов проситься:
- Пане мій милий, пане мій любий! Дайте мені дитину, понесу я її погуляти.
Поніс та й кличе:
Ой рись-коза! Твій син плаче,
Твій син плаче, їсти хоче.
То вона й біжить:
Біжу, лечу, мій синочку!
Пісок очі забиває,
Очерет ніжки підкошує,
Бистра вода не пускає.
От прибігла та з себе шкіру скинула і нагодувала дитинку.
Парубок одніс дитинку. Вона добу знову спить. Тоді пан його й питає:
- Що це значить, що ти оце понесеш дитину гуляти, то вона й не плаче?
Так парубок давай йому признаватись:
- Що ж, - говорить, - твоя, пане, жона побігла козою.
От вони тоді й пішли у двох до болота. Парубок і кличе її:
Ой рись-коза! Твій син плаче,
Твій син плаче, їсти хоче.
Біжить дідова дочка:
Біжу, лечу, мій синочку!
Пісок очі забиває,
Очерет ніжки підкошує,
Бистра вода не пускає.
Прибігла, скинула з себе шкіру, взяла дитинку та так плаче!
- Тепер, - каже, - моя дитинонько, в останній раз побачимось, а то далеко вже поженуть мене, не почую, як будуть звать!
А пан узяв та й укинув її шкіру в огонь. Як затріщить шерсть! А вона почула та в кущ - нема шуби! Тоді пан швидко плащем її накрив, і пішли вони додому та й живуть собі.
А тих відьом рознесли кіньми.
Схожі казки:
Немає коментарів:
Дописати коментар