Раз жінка і питає чоловіка:
- Що нам з того, що оце маємо стільки майна, подивися он, наші ровесники, коли побралися, а вже мають по двоє, троє, четверо дітей.
А він і каже:
- Що ж я тобі відповім, як нам бог не дає?
- А знаєш що? - каже жінка. - Як були ми раз на гостині у нашої куми, то приїхала одна жінка зі сходу та й розповідала, що там є така ворожка, що вона всьому зарадить. То я просила б, аби ти дав гроші, а я поїду до неї.
- Добре, - каже чоловік, - думаю, що люди правду казали. Так тоді в понеділок вранці і поїдеш. Наготуй собі що з'їсти, а гроші я дам.
Вона така вже задоволена, що їй так от сам чоловік приказав, побігла зараз до сусідки хвастати, може і та поїде, бо і їй бракувало дітей.
А сусідка відповіла її:
- Мені вже до сорока літ доходить, то ще дітей на голову не хватало?! Інше діло - ви молоді люди, то вам і треба, бо маєте майно. То ви прийшли не так про мої діти, а так, щоб була вам товаришка до подорожі.
- То будьте здорові! Поїду і сама, як не хочете.
А коли жінка вранці встала, дав чоловік сотку грошей, та й поїхала вона на схід.
От і чекає тоді та жіночка. А коли вже настала година десята, закликала її ворожка до особливої кімнати.
Поклала її на постіль та й накрила її простирадлом. Тоді наобривала квітів різних і накидала їх в кидальницю, підпалила трішки та й напустила цілу кімнату диму.
А потім тая ворожка і каже:
- Вставай, будемо говорити.
А коли та жінка вставала, то так її запаморочило, що й не знала, що з нею робиться.
То ворожка і каже знову:
- До ранку матимеш дитину, а от чи хлопець чи дівчина, то не скажу.
- Ой, та хай вже буде, що-небудь, я вам буду дуже, дуже вдячна! - так сказала, та й поїхала собі додому.
А коли вже приїхала та розповіла про все чоловікові, то він і каже їй:
- Ох, задарма тільки гроші відвезла, бо такі от ворожки тільки те й роблять, що людей простих обманюють.
Пройшло от стільки то там часу, та і народила та жінка білу льошку. А акушерка як побачила теє диво, то закутала її в пелюшки та й не показувала жінці, бо боялася щоб та собі чого не зробила. А коли чоловік повернувся додому, то акушерка сказала, щоб тішився, бо є син, а закутала його так, бо боялася застудити дитя мале.
- А ну, пані, - каже чоловік, - покажіть сина, подивлюся на нього!
А чоловік той бачить по акушерці, що вона не весела, і каже далі:
- Ой, пані, здається, що то не син, а дівка, бо якби був син, то вже б мені показали.
- Завтра, напевно, вам покажу - і вам, і жінці, бо завтра сама йду додому.
Прийшла на другий день тая акушерка, розвиває немовля та й каже:
- Дивіться, що у вас народилося, я ще в житті такого не бачила!
Як подивився чоловік та й каже:
- Ох, то вже кара така, бо не потрібно було моїй жінці йти до тієї ворожки поганої! Як не було, хай би і не було дітей, коли бог не дав. - Та й ну собі тихо плакати.
А жінка йому відказує:
- Що вже є, то є, буду його плекати та доглядати.
Та й кохає, і груди дає тій льошці, як і малій дитині, а повивати і не знає як, бо куди там - у дитини та чотири ноги!
Охрестили вже теє дитя і дали ім'я Біла Льошка, бо така вона і була.
Так та Льошка кормилася рік за роком, та вже мала п'ятнадцять літ. До школи не посилали її, а годували так, як порося годують. А одного разу прийшов батько до хати, та і розсердився на тую Льошку, каже:
- Десь мене бог покарав! Тільки б їла, а робити нічого! Ані посуд не помиє, ані води не принесе!
А Льошка все зрозуміла, тільки що не могла говорити.
- Дивись, сусідні діти, однолітки з нашою Льошкою, а скільки грибів принесли із лісу! Ну, й що я тобі скажу. Та й вона, якби мала розум, пішла б до лісу.
Як принесла ті гриби додому, то мати так зраділа, що і словами не описати, каже:
- Дивися, чоловіче, як вона усе розуміє. Ти вчора накричав, а вона вже й пішла до лісу. Та як же не любити її, хоч вона й льошка?
А батько подивився на ті гриби, та й відповідає:
- Ані одного немає зіпсованого, тільки цілі всі.
Так от ходила та льошка щоразу по гриби до лісу, і у хаті робила все, що могла.
Довідався тоді син лісничого, що якась льошка ходить по лісу і забирає щонайкращі гриби, то сказав, що засяде на неї та і схопить.
Так одного ранку засів він за дубом, а вона прийшла, скочила через косу і пішла до лісу. Хлопець і собі пішов за нею та стежив, як вона ті гриби буде збирати. Льошці вже на той час було дев'ятнадцять років. Як він пішов за нею потайки, то бачить - вона скинула із себе ту шкуру і зробилася такою ладною паннею! То той син лісничого та й взяв ту шкуру, сховав, сів
А дівчина вже назбирала кошик грибів і прийшла до того пня по свою шкуру. Бачить, а там сидить чоловік, і шкури немає. Стала вона плакати, щоб віддав він їй ту шкуру.
Як той хлопець побачив, що вона побивається, покликав її до себе і признався, що у нього та шкура.
- Пане, віддай мені ту шкуру, - каже Льошка, - бо я ще маю ходити в ній довго. Дай мені шкуру, я вберуся, занесу гриби, а завтра прийду знову і скажу, скільки ще буду ходити в тій шкурі.
Розійшлися вони, та хлопець страх як закохався в ту Льошку. Прийшов додому, та й каже своєму батькові, що має намір женитися на тій Льошці. Але мати й батько тільки насварили його.
Другого дня пішов хлопець до лісу і чекав, поки та дівчина буде йти, а коли побачив, що вона йде, то сховався, щоб знову зловити і шкуру сховати. От вона скинула шкуру, а лісничого син забрав і сховав її в таке місце, щоб Льошка не знайшла, і чекає, доки вона не назбирає грибів. Прийшла Льошка з грибами, а він каже, що не віддасть шкури, поки не скаже, доки має ходити вона в тій самій шкурі.
Тоді Льошка і каже йому:
- Знаєш, хто мене звільнить з тієї шкури? Той, хто зі мною одружиться. Коли прийде зі шлюбу і вдарить мене трьома прутиками, то я і вискочу з тієї шкури.
- Отож ти будеш моєю жінкою, так сподівайся, що ввечері прийдуть до тебе старости.
На тому вони і розійшлися, хлопець прийшов додому і закликав двох сусідів, і сказав, щоб йшли в село до тих людей, котрі мають Льошку, і щоб сказали від кого прийшли і що він хоче з нею шлюб брати.
Мати того як учула, то кричала і плакала, мало не здуріла.
- Що тобі, сину, стало? Ти такий вродливий та й з такою свинею будеш брати шлюб?!
- Не ваше діло. Я її люблю. - відповідає хлопець.
От прийшли ті старости до Льошки в хату і кажуть:
- Добрий вечір! Ми прийшли свататися.
А Льошка поралася коло дверей. Мати відізвалася, щоб не насміхалися з нещасних людей.
- Ото наше слово, ми прийшли сватати вашу Льошку.
- Та ви направду говорите? То ви від кого прийшли, якби то правда була?
- А ви знаєте того лісничого сина, того одинака? То ми від нього і прийшли.
- Ото не вірю! Та то хлопець, як лялька. Я думала, що то від якого звичайного чоловіка, а тепер то таки й зовсім не вірю!
Але старости багато і не говорили:
- А що оддаєте Льошку?
- Що я маю сказати? Та за нею все майно. Але хто знає, чи ви не обдурюєте нас?
Батько теж нічого не каже, бо і сам не вірить. А коли гості почали розповідати, що послані сином лісничого, то вже і сказав їм:
- Може бути, вона ходила по гриби і, може, злюбилися. Я не знаю, що з ним сталося. То коли так, то хай будуть щасливі. А щодо маєтку, то він їй увесь дістанеться.
Сказали свати:
- В суботу приїжджаємо з женихом.
- То й добре! Добраніч.
От пішли, а мати тоді і каже Льошці:
- В щасливу годину вродилася, коли тебе та такий гарний хлопець хоче брати заміж. А що він буде з тобою робити?
От прийшла нарешті субота, то пополудню заїхала фіра на подвір'я до тих людей з нареченим. А Льошка вже була чисто вимита, то свати кажуть:
- Збирайтеся обоє і сідайте на фіру.
Ото випровадили Льошку на подвір'я і у фіру всадили на сидіння коло молодого. А людей зібралося вже сотні на ту пару дивитися. Коли приїхали вінчатися, ксьондз взявся за голову, але сказав, що шлюб дасть.
- Але ж що ж ти собі сподобав, небоже?
Став ксьондз вінчати молодих, а молодий мав три прути приготовлені, щоб їх замочити у тій воді, де гасять свічки. Коли вже ксьондз відправив шлюб, то молодий тих три прути змочив у воді і сховав.
Вийшли вони вже з церкви та й поїхали додому. Приїхали до хати, то всі люди пішли за стіл, а молодий на середині хати став із Льошкою. От староста розпорядився, що найперше мають говорити молодий і молода.Каже молодий:
- На здоров'я моїй жінці!
Льошка відповіла:
- Пізніше.
І вискочила з-за столу і до стодоли втекла. Побіг її чоловік за нею з тими прутиками і зачинив за собою у стайні двері, і вдарив її тими прутами тричі, то вона зкинула з себе ту шкуру і стала така файна, така ладна красуня, що всі на неї задивлялися.
І весілля пішло своїм чередом. Всі пили, гуляли і співали їм "Многії літа".
Схожі казки:
Немає коментарів:
Дописати коментар