Захворів десь якийсь-то цар та й наказує усім панам, усім міщанам, усім мужикам, щоб заходились його розважать та брехні казать, та такої, щоб у ній і словечка правди не було. От пани що не збрешуть, так один одному заздрять, та й кажуть, хоч яка там брехня, що правда. Знайшовся ожин мужик.
- Я можу так збрехати, як цар хоче.
- Ну, бреши.
- Як жили ми, - каже, - ще з батьком та хазяйнували, так була у нас нива за тридцять верст від нашої оселі, а одного року та така добра пшениця зародила, одразу поспіла і осипається. А нас у батька було семеро братів; як пішли ж ми косити, а хліба й забули взяти, косили безперестанку сім днів і сім ночей, не ївши і не пивши; а як прийшла неділя, ми пішли додому вечеряти. Прийшли, а саме мати таких гарячих галушок подали. От посідали ми коло порога, а там лежав у нас камінь. Я як сів на той камінь, як ухватив галушку, так вона крізь мене і проскочила та ще і крізь той камінь пройшла, та аж на сім сажнів у землю ввійшла!
Тут пани зараз:
- Це, - кажуть, - може бути: сім днів чоловік виживе не ївши, а що камінь галушка пройняла, то , може, він млиновий, це, - кажуть, - ще не брехня.
От на другий день звуть його знову брехні казати.
Я, - каже мужик, - як почав сам хазяйнувати, так усе ходив на полювання та був у мене такий хорт, що я його ніколи не годував.
От раз поїхав я з ним полювати та й зігнав зайця, тюкнув на хорта, хорт за ним; як догнав же, так і ковтнув: тільки задні ніжки трошки видно. Я тоді з коня та до хорта; як устромив йому руку у рот, так і вивернув, як рукавицю, та після того ще сім год з тим хортом полював.
Пани знов:
- Це, - кажуть, - не брехня, це усе може статись.
Звісно, панів завидки беруть, що як це мугир та покрива їх перед царем. Почали царя розбалакувати, почали розбалакувати та й завірили, що це правда. От і на третій день іде він до царя. Цар сидить, а коло нього весь чин, генерали, сенатори усі. От мужик каже:
- Як хазяйнували ми з батьком, то оцей пан позичив у нас сто тисяч, а оцей п'ятдесят, а сей десять, - та так на усіх, по йменню зве і гроші вищитує.
Цар і питає:
- А що, чи правда?
А панам же сором сказати, що мужик краще за них збрехав, то й кажуть:
- Правда, правда.
- А коли правда, то й заплатіть.
Треба їм платити.
Той забрав гроші, та ще й цар йому щось дав, та й пішов собі.
- Я можу так збрехати, як цар хоче.
- Ну, бреши.
- Як жили ми, - каже, - ще з батьком та хазяйнували, так була у нас нива за тридцять верст від нашої оселі, а одного року та така добра пшениця зародила, одразу поспіла і осипається. А нас у батька було семеро братів; як пішли ж ми косити, а хліба й забули взяти, косили безперестанку сім днів і сім ночей, не ївши і не пивши; а як прийшла неділя, ми пішли додому вечеряти. Прийшли, а саме мати таких гарячих галушок подали. От посідали ми коло порога, а там лежав у нас камінь. Я як сів на той камінь, як ухватив галушку, так вона крізь мене і проскочила та ще і крізь той камінь пройшла, та аж на сім сажнів у землю ввійшла!
Тут пани зараз:
- Це, - кажуть, - може бути: сім днів чоловік виживе не ївши, а що камінь галушка пройняла, то , може, він млиновий, це, - кажуть, - ще не брехня.
От на другий день звуть його знову брехні казати.
Я, - каже мужик, - як почав сам хазяйнувати, так усе ходив на полювання та був у мене такий хорт, що я його ніколи не годував.
От раз поїхав я з ним полювати та й зігнав зайця, тюкнув на хорта, хорт за ним; як догнав же, так і ковтнув: тільки задні ніжки трошки видно. Я тоді з коня та до хорта; як устромив йому руку у рот, так і вивернув, як рукавицю, та після того ще сім год з тим хортом полював.
Пани знов:
- Це, - кажуть, - не брехня, це усе може статись.
Звісно, панів завидки беруть, що як це мугир та покрива їх перед царем. Почали царя розбалакувати, почали розбалакувати та й завірили, що це правда. От і на третій день іде він до царя. Цар сидить, а коло нього весь чин, генерали, сенатори усі. От мужик каже:
- Як хазяйнували ми з батьком, то оцей пан позичив у нас сто тисяч, а оцей п'ятдесят, а сей десять, - та так на усіх, по йменню зве і гроші вищитує.
Цар і питає:
- А що, чи правда?
А панам же сором сказати, що мужик краще за них збрехав, то й кажуть:
- Правда, правда.
- А коли правда, то й заплатіть.
Треба їм платити.
Той забрав гроші, та ще й цар йому щось дав, та й пішов собі.
Немає коментарів:
Дописати коментар