Покараний скупець

     Був собі один багач та такий вже скупий, що як було дає жінці борошно на заміс, то за вагою; за вагою дає, за вагою і приймає. От раз жінка спекла хліба, а з діжі виходило семеро хлібів, а восьмий невеличкий буханець. Тут де не взявся старець, просить милостині. Вона взяла та й віддала йому той буханець.
Приїздить багач зі степу.
- А що, - питає, - скільки хлібів спекла?
- Та сім, - каже.
- Брешеш, признайся, ще, мабуть, буханець був?
- Та ні, не було, - каже.
Він уже і бив її, що не робив, а вона клянеться, що тільки семеро хлібів було.
- Ну, - каже багач, - як не признаєшся, то я зараз умру, - та й ліг на лаві.
Побігла вона до сусідів, кличе:
- Ідіть чоловіка на смерть убирати.
Посходились баби, обмили його і вже в домовину поклали. Жінка нахилилась до нього та голосить, а він:
- Признайся, скільки хлібів було?
- Та семеро, чоловіче, семеро, - наче голосячи одрікає вона йому.
- Ну, так іди до попа.
Ось і піп прийшов, читає та править. вона знову до нього припадає.
- А признайся, - каже, - скільки хлібів було?
- Та семеро. чоловіче, семеро.
- Ну так несіть до ями.
Понесли вже й на гробки, поставили коло ями, знову вона до нього припадає.
- А признайся, скільки хлібів було?
- Та семеро, чоловіче, семеро.
- Ну, так закопуйте!
Тільки опустили його в яму, а вона тоді:
- Е, обманула, було семеро хлібів, а восьмий буханець.
Він тоді встає. Тут давай піп та люди розпитувати, що воно таке. Вона й розказала. Піп і каже:
- Так йому й слід такого і закопати б!