Жив собі цар і не мав собі од роду дітей, і коло того царя - великий бакал(озеро) такий, що ні його перепливти, ні його переїхати.
Говорить цар так:
- Хто б міг десь почути, од чого б у мене діти були - половину царства тому оддам.
А цар та вистроїв міст через бакал. От один чоловік пішов під мостом, сів і сидить; аж ідуть три ченці, і говорить один:
- Спасибі тому цареві, що цей міст вибодував, як ми довгополії люди, то позабейкувались би тут.
А другий каже:
- Е, пане брате, коли в його од роду дітей нема.
Третій каже:
- А я, отче брате, знаю, од чого б у його цариці діти були.
- Ходім же, отче-брате, на край мосту посідаєм і оддихнемо - та скажеш, отче брате, і нам. Посідали вони напроти того чоловіка і стали говорити.
- Він цар на всю імперію, він повинен це зробити, якби привезли шовку і виплели з шовку невід, і поїхали до моря і вловили золотоперую щуку, привезли до цариці і дали їй з'їсти, у неї б діти були.
Встає той чоловік з-під мосту і йде прямо до царя, і розказує йому.
- Привезіть шовку, виплетіть невід, піймайте у морі тим неводом золотоперую щуку, цариця з'їсть - у неї діти будуть.
- Добре, поштенний мужичок! Як тому правда - половину царства оддаю! Як ні - то мій меч - твоя голова з плеч!
Цар взяв позасилав листи. Навезли йому шовку, виплели невід і поїхали до моря. Закинули той невід зараз у море, натягати силу риби, перекидали - нема золотоперої щуки; закинули другий раз - ще більшу силу риби витягли. Перекидали її - нема золотоперої щуки.
Закинули третій раз - порожній невід іде, коли дивляться - нема нічого, тільки золотопера щука. Привозять ту щуку до царя. Стала кухарка варить її - попробувала юшки... Наїлась цариця... Собачка під столом попробувала кісточки.
Привела сина кухарка, привела сина цариця, привела сина й собака... А вони ростуть не по літах, а по годинах - так ростуть, як з води йдуть. Виросли за вісімнадцять годин, як за вісімнадцять літ. Цар їх поодавав у школу і вони вчаться грамоті ще краще за того, котрий їх учить.
Приходять вони до батька свого.
- Батько наш любий! Дай нам по коню, по лучку і по стрілочці - ми поїдемо на полювання. (Вони вже його батьком усі втрьох називають.)
Батько їм каже:
- Ви, молоді хлопці, позабігаєте з витівок своїх.
А цариця говорить:
- Дай їм по коню, нехай вони проїздяться, бо вони молоді, позанужувались.
Дав їм цар по коню, по лучку і по стрілочці. Поїхали вони, їдуть в інеє панство, десяте царство.
Сученко говорить:
- Що ж, браття, ми їдем, між нами нема отамана; будь ти, царевичу, отаманом!
- Не хочу, браття!
- Будь ти, Куховаричу!
- Не хочу і я!
- Будь ти, Сученку!
- Е, брати, ви з більшого покоління, та не хочете, а я з найменшого покоління, та буду над вами отаманом! Не хочу!
- Ставаймо, братці, вряд і пускаймо стрілочки: чия далі упаде, той буде отаманом.
Поставали, попускали стрілочки.
Зараз же царевича застряла в дубові, в розсохах, Куховаричева далі застряла у маковинні, а Сученкова застряла у змія в будинку, у вікні.
Ідуть в інеє панство, в десяте государство.
Ось твоя, Куховаричу, стрілочка в маковинні стримить.
Ідуть в інеє панство, десяте царство, не видно стрілочки Сученкової.
- Вернімось, брати, не видно стрілочки.
- Е, брати, ви до батька із стрілочками прийдете, а я з чим приїду? Соромно мені буде.
Ідуть знову в інеє панство, десяте царство.
- От твоя, Сученку, стрілочка стирчить у змія у будинку, у вікні.
Приїжджають вони туди - стрілочка стирчить у вікні, а зміїв жодного нема - всіх порозганяла.
Позаводили вони усіх трьох коней на конюшню і остались собі там ночувати.
- Котрому, брати, іти до коней ночувати?
- Ти, Царенку, найменший, іди ти до коней ночувати, а я піду під міст, - каже Сученко.
Пішов той на сторожу, а той пішов під міст...
Дивиться Сученко - летить змій, за три милі пекельним огнем пашить. Прибігає змій - на мосту кінь спіткнувся.
- Стій, коню, не спотикайся ти, борсукова шерсть, не надимайся ти, соколе, не гуди, а ти, хорте, не вий, бо твоєї тут рівні нема! Десь-не-десь є Сученко-молодець, його ворон кості сюди не занесе.
А Сученко з-під мосту:
- Брешеш!.. Добрий молодець сам з-під мосту вийде.
- А що, чи будем битися, чи миритись?
- Що б я з поганою тваррю та мирився! Я не того сюди забився, щоб з тобою мирився!
- Ходім на тічок!
Як узяли битися, Сученко всі три голови і зрубав. Після взяв язики повиймав і в кишеню поховав, тоді взяв рукою підняв скалу, підкотив тулуб і скалою навернув.
На ранок посходились вони до купи, а Сученко і питає:
- Що кому, брати, снилось?
- Нічого не снилось...
Діждали вечора.
- Тепер іди ти, брате Куховаричу, на сторожу до коней, а я піду під міст...
Дивиться: летить змій, на шість миль огнем пашить, прибігає на міст - кінь спіткнувся.
- Стій, коню, не спотикайся ти, борсукова шерсть, не надимайся ти, соколе, не тхіли ти, хорте, не вий - тут твоєї рівні нема. Десь-не-десь є Сученко-молодець, але його ворон і кості сюди не занесе.
А Сученко каже:
- Брешеш, він сам добрий молодець з-під мосту вийде.
- Чи будем битись, чи будем миритись?
- Щоб я з поганою тваррю та мирився? Будем биться!
- Ну, ходім на тічок!
Пішли на тічок, почали биться. Як почали битися, Сученко - черк, три голови зняв. Почали биться, знов він три голови зняв; взяв язики повиймав і в кишеню поховав. А тулуб взяв під скалу підкотив і скалою навернув.
На ранок посходились вони.
- А що, брати, як кому снилось?
Куховарич каже:
- Нічого не снилось...
На третю ніч відвів Сученко свого коня і прив'язав у покоях до стовпа.
- Тепер, - каже, - дивіться, братці, не спіть.
Повісив свої рукавички на ключці і каже:
- Як буде з моїх рукавичок піна текти - радійте, а як буде кров текти, то хоч самі біжіть, хоч коня пускайте мені на поміч.
Він пішов під міст, дивиться: летить змій з дванадцятьма головами, за дванадцять миль пекельним огнем палить. Прибігає змій на міст - кінь спіткнувся.
- Стій, коню, не спотикайся ти, борсукова шерсть, не надимайся ти, соколе, не тхіли ти, хорте, не вий! Тут твоєї рівні нема. Десь-не-десь є Сученко-молодець, але його ворон кості сюди не донесе.
- Брешеш! - говорить. - Добрий молодець сам з-під мосту вийде!
- Чи будем битись, чи миритись?
- Щоб я з поганою тваррю та мирився? Будем биться!
- Ходім на тічок!
Як почали биться - ні той того не подужає, ні той того. До того вже добилися, що з Сученка уже криваві ріки біжать. А ті поснули як після казки наніч. Крові вже по черево коневі набігло з тих рукавичок, а брати сплять - плавають у крові. А той вибився уже із сил, взяв шапку з голови і кинув у гору.
- Ей, - говорить, - проклятий, ти не дивишся, он два брати моїх біжать до мене на поміч!
Той гульк угору, а Сученко чирк - і відтяв три голови. Б'ються вони б'ються - ні той того, ні той того.
- Давай оддихать!
- Давай!
Стали відпочивати, а змій каже:
- Дми на тічок!
- Дми ти, нечиста сило!
- Ні, дми ти, Сученку!
Подув той - став тічок мідний, подув змій - став тічок срібний(ще сили більше у змія.)
Почали вони битися. Погано приходиться Сученкові - він узяв чобіт скинув і кинув угору.
- Ей, проклята сила, от попадеш! От ще до мене два брати на поміч біжать!
Змій гульк угору, а той - черк! Іще йому три голови одрубав. Як почали битися - ні той того, ні той того не подужає. Бачить Сученко, що погано. Скинув другий чобіт з ноги, кинув угору і каже:
- От коли, вража сило, пропадеш! Он моїх ще два брати біжать до мене на поміч.
Той глянув угору, а він йому останніх три голови одрубав, повиймав язики, поховав їх у кишеню, а тулуб скалою навернув.
Приходить він до братів своїх, дивиться - вони у крові плавають, а кінь по черево у помості вибив яму, і з рукавичок кров біжить. Розбудив він їх.
- Нуте, братці, що ви наробили? Сідлаймо коні, будемо тікати, бо пропадем!
Поїхали вони. Ідуть в інеє панство, десяте царство.
- Ах, братці, забув я на ключечці на печі свої рукавички!
- Байдуже, - кажуть, - брате, обійдешся і без них!
- Е ні, - каже, - брате, вернусь! З чим до батька приїду?
Перекинувся він котиком, побіг. Прибігає туди, дивиться - три зміївни хустки гаптують, а стара змія на печі лежить.
Він під вікном:
- Няв, няв!
- Мамо, - каже одна зміївна, - ось наш котик!
- А дивіться, діти, - мовить змія, - може, то проклятий Сученко!
- Та ні! Наш, бо такий і рябенький, як наш був!
Упустили його в хату. Він повертівся коло одної, повертівся коло другої - дали йому булки. Він під стіл підгорнув, а сам скочив на піч і втирається коло старої, а та не пізнала його - гладить, пестить.
Проклятий, - каже, - Сученко, синів моїх повбивав, котів моїх порозганяв.
А він скочив на комин і сів коло рукавичок. А стара каже:
- Ідіть, дочки, у таке-то поле, одна стань криницею - срібною і золотою. Вони там коло криниці стануть одпочивать, то я їх дожену і поїм. (А той сидить і все слухає.) А друга стань в такім-то полі яблунею, щоб срібне яблучко було і золоте. Вони туди приїдуть на гостинець яблучка рвать, я їх і там дожену та поїм. А третя полети в дальше поле і стань же ожиною, щоб срібна і золота квітки були, от там же їх дожену і всіх поїм.
Вислухав котик це все, ухопив ті рукавички - та у вікно.
- А я ж вам казала, що то проклятий Сученко, - каже змія.
Прибіг він до братів.
Ріжте, брати, ожину і терен і в пучки в'яжіть, о мого коня чіпляйте, та будем тікать, та ще й добре, бо всі пропадем.
Нарізали, начіпляли коло його коня - ледве кінь іде. Їдуть попереду, а Сученко ззаду. Так женуть коней, так женуть, що аж мило з них летить.
- Станьмо, брати, - каже один з братів, - та віддихаємось, та хоч води нап'ємося!
- Не ставайте, брати, - мовить Сученко, - станем там - он дивіться - вода блищить проти сонця, там нап'ємось, та погожа вода.
Як припустили брати коней, так він остався ззаду, а після як припустив свого коня, як розженеться, як ударить ту криницю шаблею - вона так кров'ю й окипіла.
- Нема вже одної! Нуте, братці, тікать!
Біжать вони, а він каже:
- Дивіться, братці, он яблуня - срібне яблучко і золоте. Там наберемо батькові на гостинець! Ото радий буде!
Брати так поспішають, щоб Сученко не побіг попереду. А він як припустив свого коня, як підскочив до яблуні, як ударив шаблею - вона так кров'ю й окипіла.
- Нуте, братці, тікать! Дивіться, братці, он то ожина стоїть - срібна і золота квітки - аж та батькові на гостинець неберем!
Брати так поспішають, а Сученко припустив свого коня, ударив шаблею і третьої зміївни уже не стало.
- Нуте, братці, тікать, бо лихо буде!
Стали вони тікать, оглянуться назад - аж стара змія летить: одна губа попід хмарами, а друга по землі волочиться.
Як догнала, Так Царенка із конем зовсім і проковтнула.
Вернулася до моря пити.
Після як погналася у погоню - знов догнала і з конем зовсім Куховарича проковтнула.
Знов вернулася до моря пити.
Тепер за Сученком пішла у погоню. Дожене його, то він пучок терну укине їй в зуби, то поки вона проковтне, він утече трохи, вона проковтне та й знов у погоню за ним. Як дожене, роззявить рот, то він туди пучок терну, а тут коня припускає. Поки давав, поки давав терен їсти, поки видав - немає чого давати. Став бігти, дивиться - кузня, а в тій кузні Кузьма і Дем'ян.
- Ей, - каже, - Кузьма і Дем'ян, одчиніть, сховайте мене в кузні, бо нечистий дух з'їсть.
Упустили вони його у кузню з конем і двері зачинили. Прилітає змія до кузні і кричить:
- Кузьма й Дем'ян, одчиніть, оддайте злочинця, бо як стою, то так і з кузнею проглину!
- Підожди, нечистий дух! Не глотай з кузнею, лижи залізні двері язиком, ми тобі його з конем на язик посадим.
Вона двері лиже, а вони кліщі печуть.
Пролизала залізні двері, утаскала язик по саму горлянку:
- Тепер його садови!
- Ні, - каже сам Сученко, - лижи більше, бо ще не пролізе він з конем.
Вона лиже, а вони кліщі печуть. Потягла вона язик, а вони кліщами за язик...
- На, держи Сученка!
А самі забрали молоти по сім пудів і пішли її бить. Як почали вони її бити - виплюнула вона Царенка з конем зовсім. Як почали вони її гнітити тими молотами, виплюнула вона і Куховарича, тільки неживі обидва...
- Обмотай, - кажуть Кузьма й Дем'ян Сученкові, - коневі хвіст, то оббіжи тричі кругом кузні.
Сученко обмотав хвіст, оббіг тричі кругом кузні - обгоріли коноплі.
- Е, ну ж, брате, ще бить, ще багато сили має нечиста!
Били вони змію били, поки силу не вибили. Як вибили силу, запрягли змію в плуг і давай світ переорювать. Приїхали до моря, одпустили її до моря - вона випила половину моря і сама лопнула. Та на цьому казці ще не кінець. А ось слухайте далі.
Приходять вони до кузні, похоронили тих обох. І дають Кузьма й Дем'ян Сученкові дві шпилечки і коржа шматок.
- Їдь, - говорять, - і буде тобі перше поле - та тобі буде спать хотіться. Як ти будеш тими шпилечками в віки торкати, то переїдеш; друге поле буде таке, що тобі буде хотітись співати - так тобі буде весело. Як будеш цього коржа кусать, то воно перехочеться, бо як тільки заспіваєш, то пропадеш. Третє буде тобі поле - щипатиме тебе ззаду, кусатиме тебе - не оглядайся і не одмахуйся, бо пропадеш.
Поїхав Сученко. Виїхав на те перше поле - так його сон клонить, так його сон клонить, що не можна на коні усидіть. Він усе тими шпилечками торкне у віка, то йому й перехочеться. Переїхав поле.
Виїхав на друге - так йому весело стало, так йому хочеться заспівати, так хочеться співати, що й сказати не можна. Він усе того коржа укусить кусочок, то йому й перехочеться. Переїхав він і те поле.
Виїхав не третє - так його кусає ззаду - а він іде, а він іде і не оглядається, і не одмахується. Осталось уже до межі так, як палицею кинуть. Як укусить його ззаду - він не витерпів: вийняв шаблю, як махнув назад, оглянувся - і нема нічого. Доїжджає він до границі - тут його і підхопили. Приводять до царя.
- А що ти зробив, нащо ти мені носа одрубав? Я тебе зі світа згублю! - мовить цар.
- Воля ваша, - говорить Сученко. - Що хочете, та й робіть. Я вже дотерпів!
- Як зробиш те, що я тобі скажу, то я тобі прощу. Як підеш од Цароноса до Царолоса, та висватаєш за мене дочку, то я тобі прощу все.
Сученко одяг білу сорочку і пішов. Іде дорогою і зустрічає його чоловік.
- Здоров!
- Здоров!
- Куди ти йдеш?
- Іду, - говорить Сученко, - од Цароноса до Царолоса дочку сватать.
- Візьми і мене з собою.
- А який же ти майстер?
- Я, - говорить чоловік, - Музика!
- Ну, добре, іди. Мені Музики треба.
Ідуть уже вдвох. Ідуть та й ідуть. Іде чоловік.
- Здорові, люди!
- Доброго здоров'я!
- Куди вас бог несе?
- Ідемо од Цароноса до Царолоса дочку сватать.
- Візьміть і мене з собою!
- Що ж ти за майстер?
- Я Хилька, як ступну, то й милька, як поправлюсь, то і дві, і три заразом.
- Ну, добре, ходім. Нам такого й треба!
Ідуть уже втрьох. Зустрічає їх чоловік.
- Куди, вас, люди добрі, бог несе?
- Ідемо од Цароноса до Царолоса дочку сватать!
- Піду і я з вами!
- Який же ти майстер?
- Я той, що далеко бачить!
- Іди, нам такого треба!
Ідуть вони - іде чоловік.
- Куди ви?
Вони йому розказали.
- Возьміть і мене з собою!
- Який же ти чоловік?
- Я - Холод - снігом закидаю.
Ідуть вони далі, іде чоловік.
- Здорові, люди!
- Доброго здоров'я, чоловіче добрий!
- Куди вас бог несе? Візьміть і мене з собою!
- Що ж ти за чоловік?
- Я чоловік Ряднинка, хоч які вогні, то не боюсь, ряднинкою накриюсь і будемо сидіти.
Взяли вони і того чоловіка і пішли далі.
По дорозі зустріли і того чоловіка, що їсть, їсть і ніколи не наїсться.
Взяли і його і пішли далі.
Аж іде той чоловік, що раз у раз п'є, і ніколи не нап'ється.
- Ходімо, - кажуть, - з нами, нам і такого чоловіка треба.
Пішли вони - аж іде стрілець.
- Здорові були, люди добрі!
- Доброго здоров'я!
- Куди вас бог несе? Візьміть, люди добрі, і мене з собою.
- Що ж ти за чоловік?
- Я той, що з коромисла стріляє, хоч за п'ять миль, то влучу.
Взяли вони і того і пішли ділі.
Ідуть та й ідуть, коли дивляться - аж над дорогою стоїть чоловік Вернигора і персовує гору то сюди, то туди.
Вони підійшли до нього та й кажуть:
- Здоров, дядьку!
А він оглянувся та й каже:
- А! От таких єретичних синів б'ють і ламають, що спішки вітаються!
- Куди ви?
- Од Цароноса до Царолоса дочку сватать!
- Піду і я з вами!
- Ходім, нам такого, як ти, треба!
Ідуть. Вернидуб з дубами грається - то на сей бік поставить, то на той бік.
- Здоров, - кажуть, - брате!
- Здорові, - каже, - трохи дуб не вбив. Куди ви йдете?
- Ідемо од Цароноса до Царолоса дочку сватать.
- Піду і я з вами.
- Іди!
Ідуть вони. Вернивода з водою грається - на той бік усом поверне - там сухо робиться, то на той - там сухо робиться.
- Ой! Таких ледачих синів, як ви, що спішки помагайбі кажуть, трохи водою не залив. Куди вас бог несе?
- Підемо од Цароноса до Царолоса дочку сватать.
- Піду і я з вами.
- Іди!
Приходять вони до царя.
- Здорові були, ваше царське-імператорське височество!
- Здрастуйте! Куди йдете?
- Ідем од Цароноса до Царолоса дочку сватать.
- Добре, - каже, - я таким людям рад! Зробите мені одне дільце, я за вас дочку оддам: переночуйте у моїй лазні.
Завів цар людей у лазню, обклав ту лазню соломою і запалив.
Лазня загорілась - вони в крик.
- Ряднинко, де ти?
- Ось, ось я!
- Накривай скоріше!
- Зараз, зараз!
Взяв він ряднинку та й накрив: кругом них горить, головешки падають, а вони всередині сидять і пісні співають. Ранком кажуть:
- А де той, що снігом сипле?
Іде він нарепед і стежка снігу за ним вогонь заливає.
Прийшли вони до царя.
- Давай, - кажуть, - дочку!
- Добре, люди добрі! Ще одне дільце зробите та й оддам. Переночуйте з моїм левом.
Приходять вони додому, а там уже лев лежить. От вони сіли, Музика вийняв скрипку і - брень! Дрень! А лев тільки поглядає.
Як заграв Музика гарної пісні, лев і каже:
- Як би ти мене, братику, вивчив?
- Чому, можна! Тільки треба тобі шерсть обрізати і нігті.
- То ти й острижи мені!
Взяв шнурок, зав'язав ніжки, взяв ножа, обрізав шерсть і нігті й дав йому в лапи смичок да своєю рукою як урізав пісню, то аж волосся дибом стає.
- Будеш, - каже, - грати добре, ще й краще од мене!
- Дай же, - каже, - брате, я відпочину - трохи уморився!
На другий день цар посилає слуг.
- Ідіть, - каже, - виметіть там кості з людей, що лев поїв!
Коли приходять, а вони сидять, і лев лежить обстрижений, голий!
Тепер ідуть вони до царя.
- Давай же, - кажуть, - дочку!
- Почекайте, люди добрі, зроблю обід; я поїсте все, то тоді дочку оддам!
Влаштував їм цар обід: зарізав сто ялівок, зарізав сто каплунів, зарізав сто баранів, заколов сто кабанів, виставив сто кухов меду.
- Де Той, котрий їсть дуже?
- Ось я, брате!
- Сідай.
Де Той, котрий п'є дуже?
- Ось я, брате!
- Сідай і ти!
Ті посідали, а ті носилками носять - то їсть, а той п'є, той їсть, а той п'є! До такого доносилися, що вже не стало, чого їсти й пити.
- Давай, царю, їсти, а ні - давай дочку!
- Підождіть, - каже цар, - людці добрі, ще зробіть мені одне дільце, то вже й оддам. Ще переночуйте у моїй залізній лазні.
Замкнули їх у тій лазні і почали під помостом паровики гріти. Розпекли лазню так, як вогонь, - не мусять уже вони ніяк видержати.
- А де ти, брате, Той, що снігом сипле?
- Ось я, брате!
- Рятуй, бо пропадем!
Той як розправивсь - два вершки морозу стало на стінах.
Уранці посилає цар слуг своїх у лазню.
- Ідіть, - каже, - виметете кості із лазні!
Приходять, одмикають, а ті і кажуть посланцям:
- Ось трохи не померзли.
Приходять до царя.
- Давай, царю, дочку!
- Зараз, людці добрі, ще одне дільце зробите, та вже й оддам тоді: котрий піде принесе з моєю дочкою води - три милі до криниці, як моя дочка швидше прийде - так не візьмете, а як разом прийдете, так уже й оддам.
- Ступай, Хилько, з царівною по воду!
Пішов Хилька. Набрали води, увійшли половину дороги чи, може, ще й не ввійшли половини, сіли під могилкою спочивать. Вона йому говорить:
- Ти подорожній чоловік, дай лише мені голову, я подивлюсь, чи чиста?
Поклав він голову, вона й впустила йому сну в голову, а сама взяла відро з водою та й пішла додому. Той, що далеко бачить, глянув - царівна сама воду несе, а Хилько спить під могилкою.
- Ей, браття, - говорить, - сама царівна воду несе.
- А Хилько де?
- Під могилкою спить.
- Де, ти, брате, Котрий стріляєш з коромисла?
- Ось я, брате!
- Розбуди Хилька!
Він як ухопить цеглину, як ухопить коромисло - стрельнув, попав його під бік і розбудив. Глянув Хилько - аж царівна вже далеко з відром. Як поправиться Хилька-Милька, як поправиться - і дві і три заразом. Догнав царівну, одняв відро і приходять удвох.
Прийшли.
- Давай, пане, дочку!
- Беріть, люди добрі, тепер уже ваша.
Запрягли коні в повозку, беруть царівну - повезли. Ідуть вони понад водою, а царівна перекинулась щукою - та в воду.
- А де Вернивода?
- Ось я, братці!
- Царівна вскочила у воду.
Вернивода як ускочить у воду, як поверне вусом на один бік - стало сухо, як поверне вусом на другий бік - стало сухо. Він піймав царівну - та в повозку.
Ідуть далі. Перекинулась царівна білкою - та на дуб.
- А де ти, брате, Вернидубе?
- Ось я, брате!
- Царівна втекла.
Вернидуб як узяв одного дуба - так і вивернув, як узяв другого - так і вивернув-викорчував цсю діброву, піймав царівну - ідуть знову.
Перекинулась царівна мишею - та в нору.
- А де ти, брате Вернигоро?
- Ось я, брате!
- Царівна перекинулась мишею та в нору втекла.
Вернигора прибіг до гори - сюди-туди перекидав гору, знайшов її - та в повозку!
- Аж тепер я буду ваша!
Ідуть вони - розійшлися браття, остався один Сученко та вона.
Приїжджають до царя, глянула вона на нього, аж він дуже поганий і безносий.
Звеліла вона яму викопати і половину жару напалити і перемостила дрючок через яму, щоб цар із Сученком переходив. То хто перейде - так зразу і стане таким гарним, що ні в казці сказати, ні пером описати.
Сученко надів білу сорочку і пішов. Перейшов. Надів білу сорочку і цар, попрощався з усім народом і собі пішов. Дійшов на середину - царівна стоїть коло дрючка, торкнула ногою - дрючок повернувся, а цар у вогонь упав. Згорів цар, а царівна за Сученка заміж пішла. Обвінчались вони і тепер живуть, хліб жують і постолом добро возять.
Говорить цар так:
- Хто б міг десь почути, од чого б у мене діти були - половину царства тому оддам.
А цар та вистроїв міст через бакал. От один чоловік пішов під мостом, сів і сидить; аж ідуть три ченці, і говорить один:
- Спасибі тому цареві, що цей міст вибодував, як ми довгополії люди, то позабейкувались би тут.
А другий каже:
- Е, пане брате, коли в його од роду дітей нема.
Третій каже:
- А я, отче брате, знаю, од чого б у його цариці діти були.
- Ходім же, отче-брате, на край мосту посідаєм і оддихнемо - та скажеш, отче брате, і нам. Посідали вони напроти того чоловіка і стали говорити.
- Він цар на всю імперію, він повинен це зробити, якби привезли шовку і виплели з шовку невід, і поїхали до моря і вловили золотоперую щуку, привезли до цариці і дали їй з'їсти, у неї б діти були.
Встає той чоловік з-під мосту і йде прямо до царя, і розказує йому.
- Привезіть шовку, виплетіть невід, піймайте у морі тим неводом золотоперую щуку, цариця з'їсть - у неї діти будуть.
- Добре, поштенний мужичок! Як тому правда - половину царства оддаю! Як ні - то мій меч - твоя голова з плеч!
Цар взяв позасилав листи. Навезли йому шовку, виплели невід і поїхали до моря. Закинули той невід зараз у море, натягати силу риби, перекидали - нема золотоперої щуки; закинули другий раз - ще більшу силу риби витягли. Перекидали її - нема золотоперої щуки.
Закинули третій раз - порожній невід іде, коли дивляться - нема нічого, тільки золотопера щука. Привозять ту щуку до царя. Стала кухарка варить її - попробувала юшки... Наїлась цариця... Собачка під столом попробувала кісточки.
Привела сина кухарка, привела сина цариця, привела сина й собака... А вони ростуть не по літах, а по годинах - так ростуть, як з води йдуть. Виросли за вісімнадцять годин, як за вісімнадцять літ. Цар їх поодавав у школу і вони вчаться грамоті ще краще за того, котрий їх учить.
Приходять вони до батька свого.
- Батько наш любий! Дай нам по коню, по лучку і по стрілочці - ми поїдемо на полювання. (Вони вже його батьком усі втрьох називають.)
Батько їм каже:
- Ви, молоді хлопці, позабігаєте з витівок своїх.
А цариця говорить:
- Дай їм по коню, нехай вони проїздяться, бо вони молоді, позанужувались.
Дав їм цар по коню, по лучку і по стрілочці. Поїхали вони, їдуть в інеє панство, десяте царство.
Сученко говорить:
- Що ж, браття, ми їдем, між нами нема отамана; будь ти, царевичу, отаманом!
- Не хочу, браття!
- Будь ти, Куховаричу!
- Не хочу і я!
- Будь ти, Сученку!
- Е, брати, ви з більшого покоління, та не хочете, а я з найменшого покоління, та буду над вами отаманом! Не хочу!
- Ставаймо, братці, вряд і пускаймо стрілочки: чия далі упаде, той буде отаманом.
Поставали, попускали стрілочки.
Зараз же царевича застряла в дубові, в розсохах, Куховаричева далі застряла у маковинні, а Сученкова застряла у змія в будинку, у вікні.
Ідуть в інеє панство, в десяте государство.
Ось твоя, Куховаричу, стрілочка в маковинні стримить.
Ідуть в інеє панство, десяте царство, не видно стрілочки Сученкової.
- Вернімось, брати, не видно стрілочки.
- Е, брати, ви до батька із стрілочками прийдете, а я з чим приїду? Соромно мені буде.
Ідуть знову в інеє панство, десяте царство.
- От твоя, Сученку, стрілочка стирчить у змія у будинку, у вікні.
Приїжджають вони туди - стрілочка стирчить у вікні, а зміїв жодного нема - всіх порозганяла.
Позаводили вони усіх трьох коней на конюшню і остались собі там ночувати.
- Котрому, брати, іти до коней ночувати?
- Ти, Царенку, найменший, іди ти до коней ночувати, а я піду під міст, - каже Сученко.
Пішов той на сторожу, а той пішов під міст...
Дивиться Сученко - летить змій, за три милі пекельним огнем пашить. Прибігає змій - на мосту кінь спіткнувся.
- Стій, коню, не спотикайся ти, борсукова шерсть, не надимайся ти, соколе, не гуди, а ти, хорте, не вий, бо твоєї тут рівні нема! Десь-не-десь є Сученко-молодець, його ворон кості сюди не занесе.
А Сученко з-під мосту:
- Брешеш!.. Добрий молодець сам з-під мосту вийде.
- А що, чи будем битися, чи миритись?
- Що б я з поганою тваррю та мирився! Я не того сюди забився, щоб з тобою мирився!
- Ходім на тічок!
Як узяли битися, Сученко всі три голови і зрубав. Після взяв язики повиймав і в кишеню поховав, тоді взяв рукою підняв скалу, підкотив тулуб і скалою навернув.
На ранок посходились вони до купи, а Сученко і питає:
- Що кому, брати, снилось?
- Нічого не снилось...
Діждали вечора.
- Тепер іди ти, брате Куховаричу, на сторожу до коней, а я піду під міст...
Дивиться: летить змій, на шість миль огнем пашить, прибігає на міст - кінь спіткнувся.
- Стій, коню, не спотикайся ти, борсукова шерсть, не надимайся ти, соколе, не тхіли ти, хорте, не вий - тут твоєї рівні нема. Десь-не-десь є Сученко-молодець, але його ворон і кості сюди не занесе.
А Сученко каже:
- Брешеш, він сам добрий молодець з-під мосту вийде.
- Чи будем битись, чи будем миритись?
- Щоб я з поганою тваррю та мирився? Будем биться!
- Ну, ходім на тічок!
Пішли на тічок, почали биться. Як почали битися, Сученко - черк, три голови зняв. Почали биться, знов він три голови зняв; взяв язики повиймав і в кишеню поховав. А тулуб взяв під скалу підкотив і скалою навернув.
На ранок посходились вони.
- А що, брати, як кому снилось?
Куховарич каже:
- Нічого не снилось...
На третю ніч відвів Сученко свого коня і прив'язав у покоях до стовпа.
- Тепер, - каже, - дивіться, братці, не спіть.
Повісив свої рукавички на ключці і каже:
- Як буде з моїх рукавичок піна текти - радійте, а як буде кров текти, то хоч самі біжіть, хоч коня пускайте мені на поміч.
Він пішов під міст, дивиться: летить змій з дванадцятьма головами, за дванадцять миль пекельним огнем палить. Прибігає змій на міст - кінь спіткнувся.
- Стій, коню, не спотикайся ти, борсукова шерсть, не надимайся ти, соколе, не тхіли ти, хорте, не вий! Тут твоєї рівні нема. Десь-не-десь є Сученко-молодець, але його ворон кості сюди не донесе.
- Брешеш! - говорить. - Добрий молодець сам з-під мосту вийде!
- Чи будем битись, чи миритись?
- Щоб я з поганою тваррю та мирився? Будем биться!
- Ходім на тічок!
Як почали биться - ні той того не подужає, ні той того. До того вже добилися, що з Сученка уже криваві ріки біжать. А ті поснули як після казки наніч. Крові вже по черево коневі набігло з тих рукавичок, а брати сплять - плавають у крові. А той вибився уже із сил, взяв шапку з голови і кинув у гору.
- Ей, - говорить, - проклятий, ти не дивишся, он два брати моїх біжать до мене на поміч!
Той гульк угору, а Сученко чирк - і відтяв три голови. Б'ються вони б'ються - ні той того, ні той того.
- Давай оддихать!
- Давай!
Стали відпочивати, а змій каже:
- Дми на тічок!
- Дми ти, нечиста сило!
- Ні, дми ти, Сученку!
Подув той - став тічок мідний, подув змій - став тічок срібний(ще сили більше у змія.)
Почали вони битися. Погано приходиться Сученкові - він узяв чобіт скинув і кинув угору.
- Ей, проклята сила, от попадеш! От ще до мене два брати на поміч біжать!
Змій гульк угору, а той - черк! Іще йому три голови одрубав. Як почали битися - ні той того, ні той того не подужає. Бачить Сученко, що погано. Скинув другий чобіт з ноги, кинув угору і каже:
- От коли, вража сило, пропадеш! Он моїх ще два брати біжать до мене на поміч.
Той глянув угору, а він йому останніх три голови одрубав, повиймав язики, поховав їх у кишеню, а тулуб скалою навернув.
Приходить він до братів своїх, дивиться - вони у крові плавають, а кінь по черево у помості вибив яму, і з рукавичок кров біжить. Розбудив він їх.
- Нуте, братці, що ви наробили? Сідлаймо коні, будемо тікати, бо пропадем!
Поїхали вони. Ідуть в інеє панство, десяте царство.
- Ах, братці, забув я на ключечці на печі свої рукавички!
- Байдуже, - кажуть, - брате, обійдешся і без них!
- Е ні, - каже, - брате, вернусь! З чим до батька приїду?
Перекинувся він котиком, побіг. Прибігає туди, дивиться - три зміївни хустки гаптують, а стара змія на печі лежить.
Він під вікном:
- Няв, няв!
- Мамо, - каже одна зміївна, - ось наш котик!
- А дивіться, діти, - мовить змія, - може, то проклятий Сученко!
- Та ні! Наш, бо такий і рябенький, як наш був!
Упустили його в хату. Він повертівся коло одної, повертівся коло другої - дали йому булки. Він під стіл підгорнув, а сам скочив на піч і втирається коло старої, а та не пізнала його - гладить, пестить.
Проклятий, - каже, - Сученко, синів моїх повбивав, котів моїх порозганяв.
А він скочив на комин і сів коло рукавичок. А стара каже:
- Ідіть, дочки, у таке-то поле, одна стань криницею - срібною і золотою. Вони там коло криниці стануть одпочивать, то я їх дожену і поїм. (А той сидить і все слухає.) А друга стань в такім-то полі яблунею, щоб срібне яблучко було і золоте. Вони туди приїдуть на гостинець яблучка рвать, я їх і там дожену та поїм. А третя полети в дальше поле і стань же ожиною, щоб срібна і золота квітки були, от там же їх дожену і всіх поїм.
Вислухав котик це все, ухопив ті рукавички - та у вікно.
- А я ж вам казала, що то проклятий Сученко, - каже змія.
Прибіг він до братів.
Ріжте, брати, ожину і терен і в пучки в'яжіть, о мого коня чіпляйте, та будем тікать, та ще й добре, бо всі пропадем.
Нарізали, начіпляли коло його коня - ледве кінь іде. Їдуть попереду, а Сученко ззаду. Так женуть коней, так женуть, що аж мило з них летить.
- Станьмо, брати, - каже один з братів, - та віддихаємось, та хоч води нап'ємося!
- Не ставайте, брати, - мовить Сученко, - станем там - он дивіться - вода блищить проти сонця, там нап'ємось, та погожа вода.
Як припустили брати коней, так він остався ззаду, а після як припустив свого коня, як розженеться, як ударить ту криницю шаблею - вона так кров'ю й окипіла.
- Нема вже одної! Нуте, братці, тікать!
Біжать вони, а він каже:
- Дивіться, братці, он яблуня - срібне яблучко і золоте. Там наберемо батькові на гостинець! Ото радий буде!
Брати так поспішають, щоб Сученко не побіг попереду. А він як припустив свого коня, як підскочив до яблуні, як ударив шаблею - вона так кров'ю й окипіла.
- Нуте, братці, тікать! Дивіться, братці, он то ожина стоїть - срібна і золота квітки - аж та батькові на гостинець неберем!
Брати так поспішають, а Сученко припустив свого коня, ударив шаблею і третьої зміївни уже не стало.
- Нуте, братці, тікать, бо лихо буде!
Стали вони тікать, оглянуться назад - аж стара змія летить: одна губа попід хмарами, а друга по землі волочиться.
Як догнала, Так Царенка із конем зовсім і проковтнула.
Вернулася до моря пити.
Після як погналася у погоню - знов догнала і з конем зовсім Куховарича проковтнула.
Знов вернулася до моря пити.
Тепер за Сученком пішла у погоню. Дожене його, то він пучок терну укине їй в зуби, то поки вона проковтне, він утече трохи, вона проковтне та й знов у погоню за ним. Як дожене, роззявить рот, то він туди пучок терну, а тут коня припускає. Поки давав, поки давав терен їсти, поки видав - немає чого давати. Став бігти, дивиться - кузня, а в тій кузні Кузьма і Дем'ян.
- Ей, - каже, - Кузьма і Дем'ян, одчиніть, сховайте мене в кузні, бо нечистий дух з'їсть.
Упустили вони його у кузню з конем і двері зачинили. Прилітає змія до кузні і кричить:
- Кузьма й Дем'ян, одчиніть, оддайте злочинця, бо як стою, то так і з кузнею проглину!
- Підожди, нечистий дух! Не глотай з кузнею, лижи залізні двері язиком, ми тобі його з конем на язик посадим.
Вона двері лиже, а вони кліщі печуть.
Пролизала залізні двері, утаскала язик по саму горлянку:
- Тепер його садови!
- Ні, - каже сам Сученко, - лижи більше, бо ще не пролізе він з конем.
Вона лиже, а вони кліщі печуть. Потягла вона язик, а вони кліщами за язик...
- На, держи Сученка!
А самі забрали молоти по сім пудів і пішли її бить. Як почали вони її бити - виплюнула вона Царенка з конем зовсім. Як почали вони її гнітити тими молотами, виплюнула вона і Куховарича, тільки неживі обидва...
- Обмотай, - кажуть Кузьма й Дем'ян Сученкові, - коневі хвіст, то оббіжи тричі кругом кузні.
Сученко обмотав хвіст, оббіг тричі кругом кузні - обгоріли коноплі.
- Е, ну ж, брате, ще бить, ще багато сили має нечиста!
Били вони змію били, поки силу не вибили. Як вибили силу, запрягли змію в плуг і давай світ переорювать. Приїхали до моря, одпустили її до моря - вона випила половину моря і сама лопнула. Та на цьому казці ще не кінець. А ось слухайте далі.
Приходять вони до кузні, похоронили тих обох. І дають Кузьма й Дем'ян Сученкові дві шпилечки і коржа шматок.
- Їдь, - говорять, - і буде тобі перше поле - та тобі буде спать хотіться. Як ти будеш тими шпилечками в віки торкати, то переїдеш; друге поле буде таке, що тобі буде хотітись співати - так тобі буде весело. Як будеш цього коржа кусать, то воно перехочеться, бо як тільки заспіваєш, то пропадеш. Третє буде тобі поле - щипатиме тебе ззаду, кусатиме тебе - не оглядайся і не одмахуйся, бо пропадеш.
Поїхав Сученко. Виїхав на те перше поле - так його сон клонить, так його сон клонить, що не можна на коні усидіть. Він усе тими шпилечками торкне у віка, то йому й перехочеться. Переїхав поле.
Виїхав на друге - так йому весело стало, так йому хочеться заспівати, так хочеться співати, що й сказати не можна. Він усе того коржа укусить кусочок, то йому й перехочеться. Переїхав він і те поле.
Виїхав не третє - так його кусає ззаду - а він іде, а він іде і не оглядається, і не одмахується. Осталось уже до межі так, як палицею кинуть. Як укусить його ззаду - він не витерпів: вийняв шаблю, як махнув назад, оглянувся - і нема нічого. Доїжджає він до границі - тут його і підхопили. Приводять до царя.
- А що ти зробив, нащо ти мені носа одрубав? Я тебе зі світа згублю! - мовить цар.
- Воля ваша, - говорить Сученко. - Що хочете, та й робіть. Я вже дотерпів!
- Як зробиш те, що я тобі скажу, то я тобі прощу. Як підеш од Цароноса до Царолоса, та висватаєш за мене дочку, то я тобі прощу все.
Сученко одяг білу сорочку і пішов. Іде дорогою і зустрічає його чоловік.
- Здоров!
- Здоров!
- Куди ти йдеш?
- Іду, - говорить Сученко, - од Цароноса до Царолоса дочку сватать.
- Візьми і мене з собою.
- А який же ти майстер?
- Я, - говорить чоловік, - Музика!
- Ну, добре, іди. Мені Музики треба.
Ідуть уже вдвох. Ідуть та й ідуть. Іде чоловік.
- Здорові, люди!
- Доброго здоров'я!
- Куди вас бог несе?
- Ідемо од Цароноса до Царолоса дочку сватать.
- Візьміть і мене з собою!
- Що ж ти за майстер?
- Я Хилька, як ступну, то й милька, як поправлюсь, то і дві, і три заразом.
- Ну, добре, ходім. Нам такого й треба!
Ідуть уже втрьох. Зустрічає їх чоловік.
- Куди, вас, люди добрі, бог несе?
- Ідемо од Цароноса до Царолоса дочку сватать!
- Піду і я з вами!
- Який же ти майстер?
- Я той, що далеко бачить!
- Іди, нам такого треба!
Ідуть вони - іде чоловік.
- Куди ви?
Вони йому розказали.
- Возьміть і мене з собою!
- Який же ти чоловік?
- Я - Холод - снігом закидаю.
Ідуть вони далі, іде чоловік.
- Здорові, люди!
- Доброго здоров'я, чоловіче добрий!
- Куди вас бог несе? Візьміть і мене з собою!
- Що ж ти за чоловік?
- Я чоловік Ряднинка, хоч які вогні, то не боюсь, ряднинкою накриюсь і будемо сидіти.
Взяли вони і того чоловіка і пішли далі.
По дорозі зустріли і того чоловіка, що їсть, їсть і ніколи не наїсться.
Взяли і його і пішли далі.
Аж іде той чоловік, що раз у раз п'є, і ніколи не нап'ється.
- Ходімо, - кажуть, - з нами, нам і такого чоловіка треба.
Пішли вони - аж іде стрілець.
- Здорові були, люди добрі!
- Доброго здоров'я!
- Куди вас бог несе? Візьміть, люди добрі, і мене з собою.
- Що ж ти за чоловік?
- Я той, що з коромисла стріляє, хоч за п'ять миль, то влучу.
Взяли вони і того і пішли ділі.
Ідуть та й ідуть, коли дивляться - аж над дорогою стоїть чоловік Вернигора і персовує гору то сюди, то туди.
Вони підійшли до нього та й кажуть:
- Здоров, дядьку!
А він оглянувся та й каже:
- А! От таких єретичних синів б'ють і ламають, що спішки вітаються!
- Куди ви?
- Од Цароноса до Царолоса дочку сватать!
- Піду і я з вами!
- Ходім, нам такого, як ти, треба!
Ідуть. Вернидуб з дубами грається - то на сей бік поставить, то на той бік.
- Здоров, - кажуть, - брате!
- Здорові, - каже, - трохи дуб не вбив. Куди ви йдете?
- Ідемо од Цароноса до Царолоса дочку сватать.
- Піду і я з вами.
- Іди!
Ідуть вони. Вернивода з водою грається - на той бік усом поверне - там сухо робиться, то на той - там сухо робиться.
- Ой! Таких ледачих синів, як ви, що спішки помагайбі кажуть, трохи водою не залив. Куди вас бог несе?
- Підемо од Цароноса до Царолоса дочку сватать.
- Піду і я з вами.
- Іди!
Приходять вони до царя.
- Здорові були, ваше царське-імператорське височество!
- Здрастуйте! Куди йдете?
- Ідем од Цароноса до Царолоса дочку сватать.
- Добре, - каже, - я таким людям рад! Зробите мені одне дільце, я за вас дочку оддам: переночуйте у моїй лазні.
Завів цар людей у лазню, обклав ту лазню соломою і запалив.
Лазня загорілась - вони в крик.
- Ряднинко, де ти?
- Ось, ось я!
- Накривай скоріше!
- Зараз, зараз!
Взяв він ряднинку та й накрив: кругом них горить, головешки падають, а вони всередині сидять і пісні співають. Ранком кажуть:
- А де той, що снігом сипле?
Іде він нарепед і стежка снігу за ним вогонь заливає.
Прийшли вони до царя.
- Давай, - кажуть, - дочку!
- Добре, люди добрі! Ще одне дільце зробите та й оддам. Переночуйте з моїм левом.
Приходять вони додому, а там уже лев лежить. От вони сіли, Музика вийняв скрипку і - брень! Дрень! А лев тільки поглядає.
Як заграв Музика гарної пісні, лев і каже:
- Як би ти мене, братику, вивчив?
- Чому, можна! Тільки треба тобі шерсть обрізати і нігті.
- То ти й острижи мені!
Взяв шнурок, зав'язав ніжки, взяв ножа, обрізав шерсть і нігті й дав йому в лапи смичок да своєю рукою як урізав пісню, то аж волосся дибом стає.
- Будеш, - каже, - грати добре, ще й краще од мене!
- Дай же, - каже, - брате, я відпочину - трохи уморився!
На другий день цар посилає слуг.
- Ідіть, - каже, - виметіть там кості з людей, що лев поїв!
Коли приходять, а вони сидять, і лев лежить обстрижений, голий!
Тепер ідуть вони до царя.
- Давай же, - кажуть, - дочку!
- Почекайте, люди добрі, зроблю обід; я поїсте все, то тоді дочку оддам!
Влаштував їм цар обід: зарізав сто ялівок, зарізав сто каплунів, зарізав сто баранів, заколов сто кабанів, виставив сто кухов меду.
- Де Той, котрий їсть дуже?
- Ось я, брате!
- Сідай.
Де Той, котрий п'є дуже?
- Ось я, брате!
- Сідай і ти!
Ті посідали, а ті носилками носять - то їсть, а той п'є, той їсть, а той п'є! До такого доносилися, що вже не стало, чого їсти й пити.
- Давай, царю, їсти, а ні - давай дочку!
- Підождіть, - каже цар, - людці добрі, ще зробіть мені одне дільце, то вже й оддам. Ще переночуйте у моїй залізній лазні.
Замкнули їх у тій лазні і почали під помостом паровики гріти. Розпекли лазню так, як вогонь, - не мусять уже вони ніяк видержати.
- А де ти, брате, Той, що снігом сипле?
- Ось я, брате!
- Рятуй, бо пропадем!
Той як розправивсь - два вершки морозу стало на стінах.
Уранці посилає цар слуг своїх у лазню.
- Ідіть, - каже, - виметете кості із лазні!
Приходять, одмикають, а ті і кажуть посланцям:
- Ось трохи не померзли.
Приходять до царя.
- Давай, царю, дочку!
- Зараз, людці добрі, ще одне дільце зробите, та вже й оддам тоді: котрий піде принесе з моєю дочкою води - три милі до криниці, як моя дочка швидше прийде - так не візьмете, а як разом прийдете, так уже й оддам.
- Ступай, Хилько, з царівною по воду!
Пішов Хилька. Набрали води, увійшли половину дороги чи, може, ще й не ввійшли половини, сіли під могилкою спочивать. Вона йому говорить:
- Ти подорожній чоловік, дай лише мені голову, я подивлюсь, чи чиста?
Поклав він голову, вона й впустила йому сну в голову, а сама взяла відро з водою та й пішла додому. Той, що далеко бачить, глянув - царівна сама воду несе, а Хилько спить під могилкою.
- Ей, браття, - говорить, - сама царівна воду несе.
- А Хилько де?
- Під могилкою спить.
- Де, ти, брате, Котрий стріляєш з коромисла?
- Ось я, брате!
- Розбуди Хилька!
Він як ухопить цеглину, як ухопить коромисло - стрельнув, попав його під бік і розбудив. Глянув Хилько - аж царівна вже далеко з відром. Як поправиться Хилька-Милька, як поправиться - і дві і три заразом. Догнав царівну, одняв відро і приходять удвох.
Прийшли.
- Давай, пане, дочку!
- Беріть, люди добрі, тепер уже ваша.
Запрягли коні в повозку, беруть царівну - повезли. Ідуть вони понад водою, а царівна перекинулась щукою - та в воду.
- А де Вернивода?
- Ось я, братці!
- Царівна вскочила у воду.
Вернивода як ускочить у воду, як поверне вусом на один бік - стало сухо, як поверне вусом на другий бік - стало сухо. Він піймав царівну - та в повозку.
Ідуть далі. Перекинулась царівна білкою - та на дуб.
- А де ти, брате, Вернидубе?
- Ось я, брате!
- Царівна втекла.
Вернидуб як узяв одного дуба - так і вивернув, як узяв другого - так і вивернув-викорчував цсю діброву, піймав царівну - ідуть знову.
Перекинулась царівна мишею - та в нору.
- А де ти, брате Вернигоро?
- Ось я, брате!
- Царівна перекинулась мишею та в нору втекла.
Вернигора прибіг до гори - сюди-туди перекидав гору, знайшов її - та в повозку!
- Аж тепер я буду ваша!
Ідуть вони - розійшлися браття, остався один Сученко та вона.
Приїжджають до царя, глянула вона на нього, аж він дуже поганий і безносий.
Звеліла вона яму викопати і половину жару напалити і перемостила дрючок через яму, щоб цар із Сученком переходив. То хто перейде - так зразу і стане таким гарним, що ні в казці сказати, ні пером описати.
Сученко надів білу сорочку і пішов. Перейшов. Надів білу сорочку і цар, попрощався з усім народом і собі пішов. Дійшов на середину - царівна стоїть коло дрючка, торкнула ногою - дрючок повернувся, а цар у вогонь упав. Згорів цар, а царівна за Сученка заміж пішла. Обвінчались вони і тепер живуть, хліб жують і постолом добро возять.
Немає коментарів:
Дописати коментар