Лисичка, тиковка, скрипка та капкан

     Їхав чоловік дорогою та й загубив тиковку. Лежить вона проти вітру та й гуде. Аж біжить лисичка.
- Бач, - каже, - реве, хоче ще злякати! От я тебе утоплю!
Ухватила її за мотузочок, почепила на шию і подалась до річки. Стала тиковку топити, а та набирається води та булькотить.
- Іч, - каже, - ще й проситься! І не просись, бо не пущу!
От як тиковка вже набралася води, та й лисичку тягне у воду.
- Бач, яка, - каже, - то просилась, а це жартує. Пусти-бо!
Насилу вона од неї вирвалась.
От біжить, аж лежить на дорозі скрипка та на вітрі й гуде потихеньку.
- Бач, - каже лисичка, - ангельський голосок, так чортова думка.
Та й обмина її. Біжить далі; аж чоловік капкани розставив.
- Бач, - каже, - які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і сісти не можна?
Тільки сіла, а капкан її за хвіст.
- Бач, яке, - каже, - ще й держе!
Аж ось до тих капканів і хазяїн іде.
- Дивись, ще, може, і бить буде!
А той чоловік узяв її та й забрав.