Шовкова держава

   

     Дуже давно жив один цар. Держава його займала велику частину заходу. Але той цар ніколи на захід не дивився. Винесе, було, собі стільця й сяде лицем до сходу і так день за днем усе на схід дивиться, гейби когось очікував звідти. При тому одне око завжди плакало, а друге сміялося. у того царя були три сини. Вже дорослі хлопці. І щоразу, як бачили батька, що дивиться на схід, судили між собою:
     - Ба, чого наш нянько усе на схід дивиться, й одне око плаче, а друге сміється?
     Жоден із них не міг відгадати. Зрештою старший каже:
     - Браття, я йду до нянька, позвідаю його.
     - Йди, йди...
     І старший син пішов. Цар якраз тоді сидів біля вікна й дивився на схід. Вклонився хлопець батькові, а той лише нахмурився:

Козак і відьма

     Пізнього вечора приїхав один козак у село, зупинився біля крайньої хати і став проситися:
     - Гей, господарю, пусти переночувати!
     - Іди, коли смерті не боїшся.
     "Що за мова така!" - Думає козак, поставив коня в сарай, дав йому корму і йде в хату. Дивиться: і чоловіки, і жінки, і малі діти - всі плачуть-ридають та богу моляться. Ото помолилися і стали одягати чисті сорочки.
     - Чого ви плачете? - запитує козак.
     - Так бач, - відповідає йому  господар, - у нашому селі ночами смерть ходить, в яку хату не загляне - так на ранок клади усіх мешканців у труни та й вези на цвинтар. Нинішньою ночі вже то буде і наша черга.

Як простий хлопець з Оріховиці став царем

   

Було, що не було, в селі Оріховиці народився один простий хлопець, котрому судилося стати царем. Коли мав той хлопець п'ятнадцять років, пішов до коваля учитися ремеслу.
     От раз робив він у кузні і спотів, розгарячився, і скинув із себе сорочку, а коваль побачив у нього на плечах, прямо на тілі, свіжий хрест.
     Злякався тоді ковач, бо подумав, що хлопець не такий, як другі діти, і хоче його випровадити:
     - Збирайся геть... Я тобі заплачу за цілий рік.
     Хлопцеві не хочеться лишати кузню: