Дівчина в криниці

     Жили-були дід та баба. І було в кожного з них по дочці. От раз пряла дідова дочка біля

криниці та й впустила веретенце у воду. Додому йде, плаче. А мачуха і каже:
     - Чого плачеш?
     - То я веретенце у воду впустила!
     Тоді баба давай її лаяти, кричала, кричала і каже:
     - Іди за веретенцем,  та й назад без нього не повертайся!
     Дівчина пішла та й кинулася в криницю. І потрапила на луг. Йде, йде, назустріч їй вівці:
     - Дівчино, доглянь нас, прибери за нами, дамо тобі овечку  та баранця.
     Вона доглянула їх, причепурила, прибрала, вони і кажуть:

Казка про Горе

     У однім селі жило-було два чоловіки, рідні брати: один був бідний, а другий багатий.
Багатій переїхав на життя в місто, вибудував собі великий будинок і записався в купці. А у бідного інший раз немає і шматка хліба, та дітлахи - один одного менше - плачуть і їсти просять. З ранку до вечора б'ється чоловік як риба об лід, а все нічого немає.
     От одного разу каже він своїй дружині:
     - Дай-но піду в місто, попрошу у брата: чи не допоможе чим?
     Прийшов до багатого:
     - Ах, братику рідний! Допоможи  моєму горю - дружина і діти без хліба сидять, цілими днями голодують.
     - А ти попрацюй у мене цей тиждень, тоді і допоможу!
     Що робити? Взявся бідний за роботу: і двір чистить, і коней пестить, і воду возить, і дрова рубає. Через тиждень дає йому багатий одну буханку хліба:
     - Ось тобі за труди!

Козак і відьма

     Пізнього вечора приїхав один козак у село, зупинився біля крайньої хати і став проситися:
     - Гей, господарю, пусти переночувати!
     - Іди, коли смерті не боїшся.
     "Що за мова така!" - Думає козак, поставив коня в сарай, дав йому корму і йде в хату. Дивиться: і чоловіки, і жінки, і малі діти - всі плачуть-ридають та богу моляться. Ото помолилися і стали одягати чисті сорочки.
     - Чого ви плачете? - запитує козак.
     - Так бач, - відповідає йому  господар, - у нашому селі ночами смерть ходить, в яку хату не загляне - так на ранок клади усіх мешканців у труни та й вези на цвинтар. Нинішньою ночі вже то буде і наша черга.

Байка про тетерева

     Захотів якось тетерев будинок собі будувати.
     Подумав-подумав:
     "Топора немає, ковалів немає - сокиру викувати нікому".
     Немає кому вибудувати тетереві дім.
     "Що ж мені будинок будувати? Одну-то ніч можу й де-інде переночувати!"
     Тай бултих в сніг!
     У снігу нічку ночував, уранці рано вставав, по вільному світу політав, голосно, гучно покричав, товаришів пошукав. Спустився на землю, побачився з товаришем.
Вони собі  грали, по кущам ходили-бродили, містечко шукали, гніздечка звивали, яєчка зносили і діток виводили.
     З дітками вони в чисто поле ходили, діток мошками годували, на вільний світ виводили і по вільному світу літали та знову взимку в снігу ночували.

Бабця і ведмідь

   

     Поїхала баба в ліс по дрова. Раптом чує: в болоті хрумнуло, в лісі стукнуло - ведмідь йде.
     - Бабця, бабця, з'їм я твою кобилку.
     - Не чіпай кобилку, я тобі за це міцнушку дам.
     - Гаразд.
     Не зачепив ведмідь кобилку.
     Ось в іншій раз поїхала бабця по дрова. У болоті хрумнуло, в лісі стукнуло - ведмідь йде.
     - Бабця, бабця, а я з'їм кобилку.
     - Не їж, я тобі за це теплушку дам.
     - Ну добре, домовилися.
     Не зачепив ведмідь кобилку.
     Ось утретє поїхала бабця в ліс за дровами. У болоті хрумнуло, в лісі стукнуло - ведмідь вже тут.

Відьма та Сонцева сестра

     У деякому царстві, далекій державі жив-був цар з царицею, у них був син Іван-царевич, та був той син від народження німим. Було йому років дванадцять, і пішов він раз на конюшню до свого улюбленого конюха. Конюх цей завжди розповідав хлопцеві казки, от і тепер Іван-царевич прийшов послухати від нього казочку, та не те почув.
     - Іван-царевич! - мовив конюх. - У твоєї матері скоро народиться донька, тобі сестра. Та буде вона страшна відьма, з'їсть і батька, і матір, і всіх підданих людей. Так іди ж, попроси у батька що тільки є найкращого коня - ніби покататися, і їдь звідси світ за очі, коли хочеш щоб біда тебе оминула.

Кужіль

   

Жили якось чоловік з дружиною. Та була тая дружина дуже лінивою. Їй нічого не хотілося робити, і до того дійшло у них, що у чоловіка навіть сорочки не було. От чоловік і каже:
     - Дружино, серденько, що ж ти не прядеш?
      - У мене немає кужіля, щоб прясти, - відповідає та. - Піди краще до лісу, зрубай дерево та зроби мені кужілочку, то стану я прясти!
     Чоловік узяв сокиру і пішов до лісу. Жінка  йому сказала, де і яке дерево зрубати, сама ж по іншій дорозі побігла, знайшла пусте дупло поряд з тим деревом і сіла в нього.
     Чоловік приходить, починає рубати дерево, а вона з дупла і каже:

Лев, щука та чоловік

   

Раз на річці лев з щукою розмовляв, а чоловік стояв неподалік та слухав.
     Тільки щука побачила чоловіка, зараз же пішла у воду.
     Лев її після запитує:
     - Чого ти пішла в воду?
     - Чоловіка побачила, - відповідає та.
     - Ну так що ж, що побачила? - здивувався лев.
     - Та він хитрий.
     - Що ж то  чоловік за звір такий? - Запитує лев. - Подай мені його, я його з'їм.

Баба і два солдата

   

Повезла якось баба у місто глечик масла продавати.  А тоді якраз масляниця була. От наганяють її в дорозі два солдати: один позаду залишився, а інший вперед забіг і просить бабу :
     - Гей, тітко, допоможи мені підперезатися, будь ласка.
     Баба злізла з воза і почала солдата того підперізувати шкіряним ременем.
     - Так, добре, але ще треба міцніше підтягнути! - каже служивий.
     Баба підтягнула міцніше.
     - Ні, це туго, послабте трішки.
     Відпустила баба слабше.
     - Вже це занадто слабо буде, зав'яжіть тугіше. - знову озивається солдат.
     Поки зав'язувала баба пояс то міцніше, то слабіше, інший солдат встиг поцупити глечик з маслом і зник собі по-доброму.

Олена Премудра

     У давні роки в якомусь царстві, не в нашій державі, трапилося одному солдатові біля кам'яної вежі на варті стояти. А вежа та була на замок замкнена та печаткою запечатана.
     От стоїть той солдат та вартує. Рівно о дванадцятій годині ночі чується солдату, що хтось кричить з цієї вежі:
     - Гей, служивий!
     Солдат запитує:
     - Хто мене кличе?
     - Це я - чорт, - озивається голос через залізні грати, - тридцять років як сиджу  не пивши і не ївши.
     - Що ж тобі треба?
     - Випусти мене на волю. Я тобі відплачу добре: як буде тобі що треба - тільки і згадай мене - і я в ту ж хвилину з'явлюся до тебе на виручку.
     Солдат думав-думав та й зірвав печать, розламав замок і відчинив двері - чорт вискочив з башти, скочив в небо, і тільки його поминай!