Був один чолові. Жив у таких далеких краях, що нам і не відомі.Мав той чоловік сина. Хлопець уже підріс, став дужий до роботи, але їм з батьком від того не ліпшало: бідують та й годі.
- Ей, няню, надокучило мені наше життя мізерне. Йду я у світ глядати собі щастя і не повернуся додому, доки його не знайду!
Як сказав, так і зробив. Батько поклав синові до торби кукурудзяну паляницю, пару картоплин, і хлопець вирушив у путь.
Ходив, блудив довго. Айбо раз натрапив на доброго газду, котрий прийняв його на роботу.
- Будеш служити в мене один рік. А я обіцяю тебе парадно одягати, сито годувати і накінець дам плату.
Хлопець служив вірно. Як рік скінчився, ґазда додержав слова - заплатив і каже:
- Якщо тобі любиться у мене, то можеш зостатися і на другий рік, за тою ж угодою.
Послужив легінь ще рік, а далі й третій.
Коли мав три сотки, підійшов до хазяїна, відклонився і рушив додому.
- Но, няню, край злидням! За сі три сотки добре проживемо.
- Так, сине! Йди накупуй всячини, аби ми не бідували.
- І се не коштує три сотки, і за се не варто дати триста...
А один торговець прислухався і каже:
- Тобі, легеню, треба щось купити за всі триста?
- Айно, за всі три сотки!
Продавець вийняв срібний келих, поставив перед хлопцем.
- Тут маєш. Оця чаша, коби і брат братові її продав, коштує п'ятсот, а я даю за триста.
- Як дасте, то я куплю.
Заплатив гроші, а келих у торбу і гайда - додому.
Батько зустрів його й питає:
- Чи щось купив?
- Купив. Позирайте - приніс срібну чашу!..
- Ти за таку дурницю не шкодував три сотки? - здивувався батько. - Треба було купити щось потрібніше!
- Не журіться, няню, хто знає, нащо чаша може пригодитися. Позирайте, і покривка на ній...
Підняв покривку і на раз вискочив менший срібний келишок, з нього - третій, а з третього - четвертий, з четвертого - п'ятий, далі шостий, сьомий!
Сім срібних чаш на столі!
- Но, видите, няню, нічого я не втратив. Се ж цілий маєток!
Далі не встиг нічого сказати, бо з сьомого келиха вискочила жаба. Сіла серед столу і почала квакати:
- Ква-ква... Давайте їсти, я голодна!
Вони так злякалися, що без слова принесли її їжу. Не встигли й оком кліпнути, як усе пожерла і ще вимагає. Знову пішли обоє до комори, принесли паляницю й останок солонини. Поклали перед жабою, а вона відразу проковтнула.
Але за цей короткий час виросла, як корито, і далі просить їсти.
Чоловік і хлопець пішли до комори, що лиш було, зібрали та й принесли жабі:
- Здорові зоставайтеся! я йду від вас геть, бо виджу, що ви бідні, як церковна миша.
І помалу поталапкала з хати - вже така товста, ледве протислась крізь двері. Край села було велике озеро, за яке говорили, що не має дна. Скочила в те озеро, і більше її не бачили...
- Но, - бідкається чоловік, - можеш іти знову шукати собі щастя.
- Я справді йду. Чаші лишаю вам. Помалу продавайте їх і жийте, а як зароблю дещо, буду вам допомагати.
З тим вклонився батькові, порожню тайстру(торбинку) - на плече і рушив у путь.
Ходив по світу, мандрував із села на село і з міста у місто, доки не потрапив до столиці. Цар походжав собі по двору. Хлопець став, уклонився.
- Чого ти, легеню, до мене зайшов?
- Пресвітлий царю, я шукаю службу. Може, мене приймете?
- На добре місце ти потрапив. Мені якраз треба такого легеня. Будеш моїм першим чоловіком.
Служив той рік, служив і другий. Дуже сподобався цареві: без нього цар не робив і кроку.
Але хлопець бачив, що володар царства помалу старіє, а ні жінки, ні дітей не має. Не міг зрозуміти, чому цар не жениться, а спитати про це не наважився. Проте одного разу, як той був у доброму настрої, хлопець посмілішав:
- Пресвітлий царю, ви вже постаріли. Чому ж не маєте сім'ї?
Цар нараз схопився, витяг гостру шаблю й закричав:
- Жоден живий чоловік про се ще не звідав! А ти, якщо таки сміливий, мусиш мене сам оженити! Коли ж ні, злою смертю тебе покараю! Слухай мій наказ. Скільки разів я міг оженитися, але не хотів, бо не було ніде для мене дівчини. Чув про одну молоду царицю, і тоту я би взяв. Айбо ще той не народився, хто б її привів. Сю дівчину зовуть Загадковою. І ось ти маєш бути з нею тут! Якщо вернешся без цариці, твоє життя скінчиться! Готуйся в дорогу.
З тим цар відійшов. А легінь зажурився, думає собі:"Куди ж мені йти?"
Айбо наказ є наказ! Коли чоловік хоче зберегти собі життя, то все може зробити. Треба знайти молоду!
Набрав їжі, пиття, набив повні кишені грошей, осідлав коня і ще того дня вирушив у путь.
Ходив, блудив по цілому світу. З ким лиш зустрічався, у кожного звідав:
- Чи не знаєте, де царство Загадкової?
Але ніхто не міг йому зарадити.
Якось дійшов до великої ріки і вирішив тут перепочити. Пустив коня пастися, а сам пройшовся берегом. Глянув - б'ється величезна риба, не може звільнитися з чагарників. Замахнувся, аби її вбити, а вона проговорила:- Визволь мене, добрий чоловіче! Вночі прийшла велика вода, а на ранок впала. Я потрапила у корчів'я і не в силі вибратися звідси.
Хлопець витіг рибу з корчів і кинув у річку. Але вона виринула й каже:
- За те, що ти зберіг моє життя, дам тобі три луски. Може, колись потрібна буде поміч, то посучи сю риб'ячу луску, і я з'явлюся коло тебе.
З тим і попливла.
Хлопець скочив, сів на коня й - далі. Їде, їде лісом. Надибав на пса, який жалісно скавучав і зубами хапався за лапку. Втямив хлопця і проговорив:
- Поможи лиш, чоловіче добрий, бо я тут загину. Видиш - нога прострелена, я далі йти не годен.
Хлопець подивився псову ногу - справді, тільки на шкурі тримається.
Видер з сорочки добрий шмат, перев'язав поранену ногу. Пес почав ходити, хоч і на трьох лапах:
- Но, чоловіче добрий, ти врятував мені життя. Не хочу бути у боргу. Візьми сі три волоски із моєї шиї. Коли потребуватимеш якоїсь допомоги, то посучи волоски, і, як можна буде, я тобі допоможу.
Сховав хлопець волоски, сів на коня й поїхав. Їде, їде, але вже зажурений. Більше як рік ходить, а не дізнався, де ото держава Загадкової. Сів собі під крислатим дубом. Кінь пасеться, а він спочиває. Дивиться в гору й бачить: на гілці два голуби нібито прив'язані, але й не прив'язані, бо тріпочуть крилами, лише злетіти з дерева не можуть. "Що се з голубами?" - думає собі. Придивився ліпше - а голуби приліпилися і ніяк не можуть відірватися.
- Чоловіче добрий, ми тебе не просили, а ти нас врятував. За твою доброту візьми три перинки з наших крил і, коли ти потрапиш у біду, посучи їх, і ми допоможемо.
Хлопець на те сумно посміхнувся:
- Якої від вас помочі чекати? Я й так у біді...
- У якій?
- Два роки шукаю державу цариці Загадкової і ніде не знаходжу.
Голуби пожвавішали:
- О, се не біда! Ми самі з цариценого голуб'ятника, з двору Загадкової. Дивись, куди полетимо, їдь слідом за нами.
Хлопець зрадів, сів на коня. Голуби летять, він на коні - за ними.
Коли звечорілося, голуби спинилися і почали вуркотіти, що вже прилетіли. Хлопець розглядається: трава росте шовкова, квіти золоті й срібні, дерева з діамантовими плодами... А от саму царицю не видно.
- Ходи за нами далі, - кажуть голуби, - поведемо тебе просто в її палату.
Під'їхав до палацу. Айбо той палац на півнячій ніжці обертається так швидко, що нема на світі того чоловіка, який би міг скочити у браму. "Як дістатися в палац?" - роздумує хлопець. а голуб шепоче:
- Залізь під мур, доторкнися голуб'ячим пером до півнячої ніжки, й палац одразу спиниться.
Так і зробив. коли доторкнувся пером голуба до півнячої лапки, палац одразу заскрипів, наче його загальмував хто, й перестав крутитися. Усі брами, що були довкола, - а їх було стільки, скільки в році днів, - нараз розчинилися, і з кожної вискочило десять озброєних вояків! Схопили незнайомця й повели до палацу! А за той час мури почали знову обертатися.
Вояки штовхнули хлопця до цариці, аби дала наказ, як його покарати. Вона сидить на троні - молода, прекрасна, золотоволоса, але трохи зажурена.
Сторожа гадала, що цариця одразу накаже стратити легеня. Але не так сталося. Вигнала вояків геть і сказала хлопцеві:
- Розповідай, хто ти за один, як зміг зупинити мій палац? Бачу, що ти не з моєї держави
Той, як почув, що цариця не дала наказу, аби його вбити, посмілішав і все розповів: звідки прийшов, од котрого царя, чого його цар хоче...
Цариця вислухала й каже:
- Чула я вже за того царя. І те чула, що він, окрім мене, нікого не хоче брати за дружину. Але чому нікого не присилав до мене?
- Но, то я тепер прийшов від того царя, збирайся й ходім!
- Добрий, легеню. Я з тобою піду, але раніше, ніж іти, ти розшукаєш мій золотий перстень, що для мінянки. Перстень я загубила, коли за містом купалася в озері. Чистенька і глибока там вода. Мусиш знайти перстень. а як не знайдеш, то не піду до твого царя, а тебе покараю.
Зажурився хлопець. Засмучений ходить понад берегом. Нараз спало на думку, що у нього ж є риб'ячі луски.
"Ану спробую! Може, щось із того буде!" - вийняв луски з кишені й посукав. Тої ж хвилини з'явилася риба, котру він звільнив з корчів.
- Що за біда, легеню?
Хлопець розповів, у якій він турботі.
- Коли не знайду перстень, скарають мене смертю.
Риба пропала у воді. Скликала до берега усіх інших риб та й звідає в них:
- Хто з вас видів перстень? Такий і такий, - розповіла подругам.
Одна маленька рибка проговорила:
- Я виділа той перстень, айбо забрала в мене його жаба!
- Швидко по жабу!
Всі риби розбіглися й через якийсь час пригнали жабище - таке, як човен.
- Чи у тобі перстень? - питає потвору велика риба.
- Не знаю, чи в мені. Зараз подивлюся, - простерлася на березі й почала вимітувати з себе все, що в ній було...
Блиснув золотий перстень. Хлопець не встиг зробити і кроку, як підскочив заєць, вхопив перстень і - навтікача!
Хлопець згадав, що у нього є волоски пса. Швидко посукав ними, і в ту ж мить з'явився коло нього пес.
- Що за біда?
- Чи бачиш зайця? В нього перстень, котрий...
- Но, тут маєш перстень. Тепер, сподіваюся, вже підеш зі мною?
Вона каже:
- Той самий, котрий я загубила. Тепер я пішла б, але мучиш мені ще принести мертвої й живлющої води.
- Ой, коби я знав хоч ту криницю...
- Мусиш знайти сам. А коли ні, то лишиш тут голову.
Знову зажурився. Ламав собі голову, що має чинити, й спали йому на гадку царицині голуби. вийняв пера, посукав, і нараз прилетіла вже знайома пара.
- Що за біда?
Так і так, розповідає хлопець:
- Дала мені цариця дві пляшечки, аби я набрав до одної мертвої, до другої живлющої води.
- Се не велике діло. Дай-но сюди пляшечки!
- Тут маєш. Але вважай, аби на тебе не бризнула й крапелька мертвої води, бо помреш одразу.
Хлопець поніс наповнені пляшечки цариці:
- Но, збираймося, їдемо!
- Чекай мало. Випробую, чи не ошукав мене.
І замочила зелену галузочку до мертвої води - гілка в ту ж мить зчорніла.
- Тепер перевірю другу.
Тоді суху палицю встромила у живлющу воду, і палиця в ту ж мить зацвіла.
- Но, зробив ти все, що я жадала. Тепер їдемо до твого царя.
Осідлали коней, посідали й рушили. А з часом прибули й до царського двору.
На царський стіл потрапили разом з іншими і пляшечки з мертвою й живлющою водою.
Йде гостина, цар дуже радіє. За столом молода каже:
- Пресвітлий царю, чи ти знаєш, який мудрий чоловік оцей твій посланець? Він зробив таке, що ще ніхто на світі не зробив - дістав мертвої й живлющої води.
Розглядають пляшечки. Молода цариця одну відкрила. це була пляшечка з мертвою водою. Але так невдало відкрила її, що одна крапля бризнула на хлопця і той нараз помер.
- Йой! - загойкав цар. Всі плачуть. А цариця Загадкова каже:
- Не біда. Нічого страшного не сталося.
Взяла другу пляшечку з живлющою водою, відкрила й бризнула на хлопця. Він нараз ожив. Айбо сто раз кращий і міцніший став.
Цар йому позаздрив:- Добре було б, коби і я помолодшав...
І вже його не веселила гулянка, а увесь час стежив за пляшечками. Коли молода забавлялася бесідою з гостями, він посяг за пляшкою, відкрив її і виляв на себе воду. Але потрапив похапцем на мертву. Одразу впав і, падаючи, перевернув стіл.
Почали шукати пляшечку з живлющою водою, але ніде її не було: вона впала і розбилася. Тепер не було ніякої сили воскресити мертвого царя.
Замість весілля відбувся похорон.
Царювати стала Загадкова. Вона сказала хлопцеві:
- Слухай сюди: не прийшла я з далекого краю, аби віддаватся за старого царя. Прийшла через тебе. ти мені полюбився з першої ж хвилини, коли ми зустрілися. і я хочу бути твоєю дружиною, якщо ти не проти.
Всі, хто там був, вирішили того ж дня справити весілля. Потім хлопця обрали царем.
І казці кінець.
Також рекомендуємо:
Дерево до неба
Летючий корабель
Про Сученка богатиря
Немає коментарів:
Дописати коментар