Були собі дід та баба і мали вони одного сина. З хати його не випускали, щоб сонце на нього не припекло, вітер не подув, дощ не капнув.
Батьки померли, і хлопець сам-один зостався. Сидить на печі день, два, а їсти ніхто не подає. Пішов би сам пошукати, та й ходити добре не навчився.
Зліз якось із печі, знайшов шматок хліба і з'їв. А далі до річки порачкував, води напився і грається камінням.
Поряд сусід напував худобу. Хлопець кинув каменем у вола і вбив його. Хазяїн розсердився і з палкою кинувся на хлопця. Той із страху забув, що ходити не вміє, і почав тікати. Зупинився аж у лісі. Боявся вертатися в село і заночував під деревом.
На другий день іде хлопець лісом. Зустрічає пана.
- Куди йдеш, легеню? - питає пан.
- Шукаю служби, - відповідає хлопець.
- Ходи до мене служити. В мене три дні - три роки.
Хлопець згодився. Привів його пан до свого дому і наказує:
- Запряжи моїх кобил у залізний віз і їдь по дрова. Та не бери ні менше, ні більше, а дев'ять
Поїхав хлопець у ліс, дев'ять деревин на воза поклав, та здалося йому, що мало, і за десятим хоче йти. Тоді одна кобила заговорила:
- Чоловіче добрий, ми прокляті в кобил жінки. Немає в нас сили потягнути більше.
Довелося хлопцеві їхати з дев'ятьма деревинами. Приїхав до панського двору, завів кобил до стайні, а прив'язати їх не може - ланцюг дуже важкий.
Сидить слуга і плаче. На те підійшов пан.
- Я сам прив'яжу кобил, - каже він. - А ти нагодуй їх. Січка на кухні у горшках.
Пішов хлопець на кухню, а там горшки з жаром. Приніс і дає кобилам, та вони голови відвертають.
Пан розпік залізну палку і став бити нею кобил, Мусили ті жувати жар. А пан сміється:
- Так їх треба годувати. Тепер йди до хати, обідати будеш, аби не казав, що в мене голодуєш.
Дав пан слузі шматок черствого хліба і пучок цибулі. Хлопець пробує їсти, але і хліб, і цибуля такі тверді, що вкусити їх не можна.
Розсердився пан, як це побачив:
- Від сьогодні ти мені не слуга. Кажи, що тобі за рік заплатити.
- Нічого не хочу, лише пару овечок, - каже хлопець.
Вийняв пан із кишені шкатулку і каже:
- Бери, але не відкривай, доки додому не прийдеш.
Пішов собі хлопець, і закортіло йому в дорозі шкатулку відкрити. Відчинив, і стільки овець висипалося, що все поле закрили. Не може хлопець дати собі з ними ради. Сів та плаче. Раз лиш земля затрусилася, і пан прийшов.
- Що ти наробив? Чому не послухав мене?
А хлопець і слова не може сказати, так плаче.
- Що з тобою робити? - похитав головою пан. - Добре, за вівцями зараз купці прийдуть, продавай їх. Я побудую тобі хату на дванадцять кімнат, будеш мій ліс стерегти. Але женитися ніколи не смієш.
Хлопець згодився, і за паном лише вітер завіяв.
Скоро прийшли купці за вівцями. Хлопець на грошах не розумівся, бо просидів все життя дома і нічого не знав про світ цей. Тоді й запросив він за всю отару мішок грошей, а купці заплатили йому мідяками.
Спить собі хлопець на мішку з мідяками, коли пан приходить і наказує:
- Іди в село, клич людей дерево рубати тобі на будинок.
Пішов хлопець і повернувся у сльозах.
- Чого плачеш? - питає пан.
- Люди мене висміяли. Ніхто не хоче йти вночі дерево рубати.
- Не плач, лягай спати.
Заснув хлопець, а пан свиснув, і збіглося стільки нечистої сили, як трави на листу. Одні рубали дерево, другі звозили, а треті хату будували. Вранці прокинувся хлопець біля великого будинку на дванадцять кімнат.
- То твоя хата, - каже пан, - Живи собі, стережи ліс. Тут маєш ключі. Гроші та зброя у дванадцятій кімнаті. Але пам'ятай нашу умову.
Живе собі хлопець у лісі, про біду й не чує. А одного разу схотілося йому в село піти. Зайшов у корчму. Люди гостилися і його почастували. Кинув тоді молодий лісник жменю грошей на стіл і почав усіх гостити.
Прийшов другого дня, третього. І повінчали його підпилого з багачевою дочкою. Коли повертався з церкви, молодому явився залізний вовк і сказав:
- Не послухав ти мене. То тепер я прийду і з'їм тебе.
Ще й весілля не скінчилося, а лісник у дорогу збирається.
- Куди ти? - питає жінка. - Ми ще й дня не жили разом.
- Як не втечу, залізний вовк з'їсть мене.
Сказав це лісник і пішов. Іде день і ніч, а третьої ночі побачив лісову хатинку і зайшов води напитись. У хаті сиділа баба-відьма. Розпитала вона про все лісника, дала йому віник і порадила:
- Як почуєш, що вовк біжить за тобою, кинь позад себе цей віник.
Подякував лісник і попрощався з відьмою. Коли чує - земля задрижала. Оглянувся - залізний вовк біжить.
Кинув мітлу позад себе, і зразу виріс густий, високий до неба ліс. Почав залізний вовк дерева підгризати та ламати, а лісник тим часом добився до малої хатчини і зайшов води напитися. Там теж сиділа баба-відьма і про все розпитала. А тоді дала лісникові яйце.- Як буде тебе залізний вовк доганяти, кинь яйце позад себе, - сказала вона.
Подякував лісник і пішов. Чує - знову земля дрижить. Кинув позад себе яйце, і виросла висока скляна гора.
Почав вовк зубами гору гризти. А лісник далі йде. Надибав третю відьомську хатку. Зайшов, попросив води напитися і розповів відьмі про залізного вовка. Відьма витягла з-за пазухи хустинку і сказала:
- Як дійдеш до моря, помахай хустиною понад водою. Нараз зробиться міст, і ти перейдеш на другий бік.
Подякував хлопець і пішов собі. Дійшов до моря, хустиною над водою махнув і по мосту на
другий бік дістався. Міст за ним зразу зник.
Бачить лісник - на березі сухоребра собака із щенятами, що з голоду гинуть. Кинув їм шматок хліба і сала.
- Ти моїх синів від смерті врятував, за те одного з них бери з собою, - заговорила стара сука.
Песики з'їли все і дивляться лакомо на лісника. Кинув він ще шматок хліба та сала щенятам, а мати їх сказала:
- Віддаю тобі і другого синка.
Кинув лісник останній шматок хліба щенятам, а сука знову обізвалася:
- Бери собі всіх моїх синів. Тут маєш три сопілки. Одною будеш кликати песика Далекочуя, другою - Далековидя, третьою - Китайгору.
Взяв лісник сопілки. А щенята нараз стали великими псами.
Рушив хлопець із собаками далі у дорогу. Дійшов він до одної палати. Двері були відчинені. Зайшов - нема нікого. Ліг, але заснути не встиг, бо зайшла красна молода пані і спитала:
- Чоловіче, що ти за один?
Розказав лісник, хто він, з якої держави. Пані вислухала та й каже:
- Я вже сім літ вдовою. Будеш моїм чоловіком.
Пані так поробила лісникові, що він згодився жити з нею і про жінку забув.
Одного разу лісник наш із собаками зібрався на полювання. Пані знудилась дома і пішла до моря погуляти. Чує - з другого берега хтось кличе її:
- Пані, поможи на той бік перебратися.
Подивилася - красний легінь стоїть.
- Як же я тобі допоможу?
- В твого чоловіка є хустина. Махнеш нею над водою, і міст через море буде. Завтра я буду на цьому місці чекати.
Пані дуже вподобала собі хлопця з другого берега. Ввечері дала вона чоловікові їсти і випитує:
- Чоловіку любий, як би ми перейшли через море, коли б задумали йти в твою країну?
- В мене є чарівна хустина. Як помахати нею над водою, міст буде.
Вранці лісник із собаками знову пішов на полювання, а його жінка на берег моря побігла. Красень уже чекав на другому березі. Помахала пані хустиною над водою, і міст через море з'явився. Пройшов легінь по мосту і каже:
- Сховай мене десь від лісника, бо його собаки з'їдять мене.
- Добре, доки він засне, у столі перебудеш.
Заховався той легінь, а пані стіл накрила, страв та напоїв усяких для чоловіка наготувала.
Повернувся лісник із собаками, повечеряв і спати хоче. Жінка собак виганяє з хати, та Китайгора ліг на стіл. Провалився із столом у землю і огризається.
Вранці лісник із собаками знову у ліс пішов. Пані випустила лагеня, нагодувала і милується ним. А він радить:
- Завтра упроси чоловіка, аби собак залишив дома. Замкнеш їх у залізному хліві, а тоді й лісника не тяжко збутися. Та заховай мене ще на ніч. Лише не в стіл, бо я там мало не задушився.
Надвечір заховала пані легеня у піч.Повернувся лісник із собаками, повечеряв. Пані собак виганяє, та Китайгора розлігся на печі. Провалився з піччю в землю і там лежить.
На другий день лісник знову на полювання збирається, а жінка каже:
- Чоловіче любий, залиш собак дома, бо мені страшно самій.
Згодився чоловік, і сам до лісу пішов. А пані понесла собакам їсти у залізний хлів і замкнула їх на дванадцять замків.
Повернулася у хату і кличе легеня. Той ледве із землі виліз і стогне:
- Мало я не задушився.
Легінь і снідати не схотів, зразу в ліс зібрався. За хатою перекинувся в залізного вовка і лісника доганяє.
Чує лісник, земля дрижить, залізний вовк біжить. Хотів до моря бігти, та хустини в кишені не було. А залізний вовк уже близько. Виліз лісник на дерево і смерті чекає.
Вовк став під деревом і наказує злізти:
- Не злізеш - то дерево підгризу.
Згадав лісник про три сопілки та й каже:
- Я злізу. Лише дай мені перед смертю заграти на моїх трьох сопілочках.
- Грай, - згодився вовк. - Лише не довго.
Заграв на сопілці Далекочуя, потім на другій - Далековидя, далі й на третій - Китайгори. Грає і дивиться, чи вже біжать його песики на поміч.
Почув Далекочуй голос сопілки та й каже:
- Біда з нашим хазяїном. Кличе нас на поміч.
- Він на дереві, а під деревом залізний вовк стоїть, - озвався Далековидь.
Вдарився Китайгора в залізні двері з дванадцятьма замками - лише загуло в хліві. Вдарився ще раз - половина замків розламалася. Вдарився втретє - і двері впали.
Побігли собаки в ліс, кинулися на залізного вовка і роздерли його.
Вернувся лісник із собаками додому і наказує жінці:
- Віддай мою хустину!
- Я не брала хустини, - виправдовується жінка. - Може, ти десь загубив.
Та собаки вже зуби на неї повишкіряли. Перелякалася пані, віддала лісникові хустину. Китайгора вдарив її хвостом, і вона на порох розсипалася.
Не стало пані, і відразу згадав лісник про свою першу жінку. Вирішив іти до неї.
Коло морського берега чекала на нього стара собака - мати Далекочуя, Далековидя і Китайгори.- Чоловіче добрий, - сказала вона, - віддячили тобі мої сини, а тепер вони зостануться коло мене.
І пси знову стали малими щенятами.
Попрощався лісник із собакою та її синами, махнув над водою хустиною і перейшов мостом на другий берег моря. Прийшов до своєї лісової хати, де жінка його чекала, і донині там живе.
Сподобалася казка, - читай схожі:
Немає коментарів:
Дописати коментар