- Є що їсти, є в що одягнутися, а нуда мене бере, що міг би я ліпше жити.
Одного дня він і каже до попаді:
- Чув я, що є на світі дуже мудрий чоловік. Може, він порадить, як би я міг більше їсти, пити і спати. Піду його шукати.
Довго відговорювала попадя чоловіка, але нічого не допомогло. Зібрався він й іде по світу. Йде не день, не два, вже й черево змалілося, і одежа подерлася. Раз лиш зустрівся йому старий чоловік та й питає:
- Йду шукати ліпшого хліба, як пшеничний, - відповідає піп. - Чув я, що один мудрий чоловік дав би мені пораду, як можна більше їсти, пити та спати.
- Я і є той чоловік, до котрого ти йдеш, - сказав дід.
Не встиг пан-отець і нарадуватися. Ворожбит щось пошептав над його головою, і в ту ж хвилину на місці попа стояв чорногривий кінь. А по дорозі якраз якийсь бідняк тягнув воза з дровами. Зупинив його ворожбит та й говорить:
- Чоловіче добрий, позичу я на рік тобі коня. Але не смієш його шкодувати. Коли не хоче робити - бий. Годуй його лише стружками та половою. А через рік дай йому сіна і приведи на це місце.
Бідняк зрадів такому подарунку і пообіцяв робити так, як йому наказано. Коли ворожбит пішов, запріг коня, сам сів на воза й повіз дрова додому. Цілий рік бідняк працював конем і годував його тільки стружками і половою. А в останній день дав йому сіна і привів до діда. Обдивився коня ворожбит і каже:
- Мало ти ще ним робив. Візьми його ще на рік та служися так, як дотепер.
Подякував бідняк ворожбитові і вернувся додому.
Цілий рік возив той кінь чорногривий дерево, камінь, а їв лише стружки та полову і аж ребрами світив, коли привіз його бідняк знову до ворожбита. А той і каже:
- Коли хочеш, бери коня ще на рік. Але не смієш його шкодувати.
Знову бідняк годує коня стружками та половою і зранку до ночі робить ним в полі. А через рік приводить лише шкіру та кості, а не клячу.
- Ну, як послужив кінь? - питає дід-ворожбит.
- Ой, послужив, діду, дуже добре послужив! Не знаю, чим віддячити вам.
Ворожбит не взяв ніякої платні з того бідного. Попрощався він, сів на коня і приїхав у село, де колись жив волоський піп.
Попросився у попаді переночувати. Попадя впустила, а коня веліла прив'язати в стайні, діда ж пустила на горище переночувати. Перед вечерею жінка пішла у хлів подивитися, чи все там в порядку. Тільки зайшла вона, а кінь потягнувся до неї. Перелякана попадя вдарила кілком по голові коня і вибила йому око. Сама ж побігла в хату, накривати вечерю.
По вечері ворожбит зайшов до стайні, знову щось пошептав над конем, і нараз перед ним стояв пелехатий, брудний, худий піп з одним оком.
Коли вранці попадя побачила прив'язаного до ясел чоловіка, то задеревіла од страху. Опам'яталася лише тоді, коли почувся голос пан-отця:
- Не бійся, Жінко! Це я, твій чоловік.
- Тьху на тебе! - сплюнула в його бік попадя. - Де ти волочився три роки? Чи не за чужими молодицями?
Піп аж заплакав:
- Як мені були на думці чужі жінки, коли я три роки конем служив?
Довго ще тая попадя не могла помиритися із чоловіком. Та й чи помирилися вони - не знаємо. Знаємо лише, що ніколи більше не шукав піп той ліпшого хліба як пшеничний.
Казки зі схожими елементами:
Немає коментарів:
Дописати коментар