Казка про три бажання

   

 Були собі дід і баба  і дуже бідно жили. Ні з'їсти, ні спити, як люди, - завжди голодні і холодні, а до праці сили не мали. Сиділи та сумували та в віконце позирали, що їм принесе людська ласка. А як світ не без добрих людей, то вони хоч і сиділи ввесь тиждень напівголодні, але ж в неділю не було ще кого ховати... Бо ще не було того дива, щоб в селі умер хто з голоду! То вже хіба в місті таке часом трапляється...
     Ото прийшла до них раз хитрюща баба, а вона була чарівниця. Вони, чим мали, поділилися з нею, те ще й добрим словом прийняли і переночувати дали.
     - За те, що ви мене не вигнали серед ночі з хати і останнім шматком поділилися, я вам хочу подякувати, - каже вона на прощання. - Я собі піду, а ви загадуйте три рази те, чого ви собі бажаєте, і кожне ваше бажання в момент збудеться. Будете ви до кінця життя свого мене згадувати!

     Та й пішла. Сіли старі за столом і почали думати, щоб їм таке загадати, щоб їхнє життя, таке злиденне та убоге, зробилося враз сите і розкішне? Поки баба сиділа та міркувала, чого б їй забажати в першу чергу, якого чуда, дід, дуже голодний, сказав, приказуючи:
     - Перш за все хочу печеної ковбаси величезний шматок!

     Аж ось дивиться, з комина спускається кільце ковбаси завбільшки з мотовило... Та такої рум'яної, аж дух приємний пішов по хаті... Баба глянула і позеленіла від злості на таке мізерне, нікчемне дідове бажання. У неї бо в голові вже склалися інші: щоб вернути собі молодість, здобути багатства, великі скарби!.. А тут дід вихопився зі своєю ковбасою, як циган на торг з козою, або як дурень зі ступою, і звів нанівець одне бажання! Не могла бабина душа цього стерпіти.
     - А бодай же тобі, йолопе, тая ковбаса та до носа приросла! - вибухнула вона,
запалившись гнівом до дідової необачності.
     І що ж? В мить одну та ковбаса з комина то до дідового носа - цоп! - і приросла, мов там і вікувала.
     Дивляться тоді вони одне на одного. Що за оказія? Що сталося?..

     Дід, що завжди такий пристойний здавався бабі, неначе і не старий ще, хоч і з сивою бородою, тепер з ковбасою біля носа - то ж чиста мавпа, проява, страхопуд якийсь, що й дивуватись гидко, не те що! Сидять обоє та й плачуть, що їм тепер робить?
     - Ще тільки одне маємо бажання, - каже дід крізь сльози.
     - Тільки одне! - каже баба. - Будемо вже тепер загадувати обоє разом.
     - А будемо, - каже дід.
     - Так, щоб же ота ковбаса та від носа відпала!
 
 Сказали, а та ковбаса, хто знає, де й ділась, неначе її язиком злизало! Отут-то вони з тієї досади почали сваритись, та докоряти одне одному, хто винен, чого раніш між ними ніколи не траплялось...


Інші казки по темі:
Міняло
Покараний скупець
Про бідного багача
Стрижено! Стрижено!
Торби