У однім селі жило-було два чоловіки, рідні брати: один був бідний, а другий багатий.Багатій переїхав на життя в місто, вибудував собі великий будинок і записався в купці. А у бідного інший раз немає і шматка хліба, та дітлахи - один одного менше - плачуть і їсти просять. З ранку до вечора б'ється чоловік як риба об лід, а все нічого немає.
От одного разу каже він своїй дружині:
- Дай-но піду в місто, попрошу у брата: чи не допоможе чим?
Прийшов до багатого:
- Ах, братику рідний! Допоможи моєму горю - дружина і діти без хліба сидять, цілими днями голодують.
- А ти попрацюй у мене цей тиждень, тоді і допоможу!
Що робити? Взявся бідний за роботу: і двір чистить, і коней пестить, і воду возить, і дрова рубає. Через тиждень дає йому багатий одну буханку хліба:
- Ось тобі за труди!
- І на тому спасибі! - відповів бідний брат, вклонився і хотів було додому йти.
- Стривай! - окликнув його багатій. - Приходь завтра до мене в гості і дружину приведи: адже завтра мої іменини.
- Ех, братику, куди мені? Сам знаєш: до тебе прийдуть купці в чоботях та в шубах, а я в постолах ходжу і в лахмітті різному.
- Нічого, приходь! І тобі буде місце.
- Добре, братику, прийду.
Вернувся бідний додому, віддав дружині хлібину і каже:
- Слухай, жінко! На завтра нас з тобою в гості звали.
- Брат: він завтра іменинник.
- Ну що ж, підемо.
На ранок встали і пішли в місто, прийшли до багатого, привітали його і всілися на лавку. За столом уже й багато іменитих гостей сиділо, усіх їх пригощає господар на славу, а про бідного брата і його дружину і думати забув - нічого їм не дає. Вони сидять та тільки поглядають, як інші п'ють і їдять.
Скінчився обід. Стали гості з-за столу вилазити і господарю з господинею дякувати, і бідний теж - піднявся з лавки і кланяється братові в пояс. Гості поїхали додому п'яні, веселі, шумлять, пісні співають.
А бідняк іде назад з порожнім черевом.
- Дай-но, - говорить дружині, - і ми заспіваємо пісню!
- Ех ти, дурню! Люди співають від того, що солодко поїли і багато випили, а ти з чого співати надумав?
- Ну, все-таки у брата на іменинах був; без пісень мені соромно йти. Як я заспіваю, так всякий подумає, що і мене пригостили ...
- Ну співай, коли хочеш, а я не стану!
Чоловік заспівав пісню, і почулося йому два голоси. Він перестав і питає жінку:
- Що з тобою? Я зовсім і не думала.
- Так хто ж тоді?
- Не знаю! - Сказала вона. - А ну заспівай, я послухаю.
Він знову заспівав: співає-то один, а чутно два голоси. Зупинився тоді і питає:
- Це ти, Горе, мені співати допомагаєш?
Горе відгукнулося:
- Так, господарю! Це я допомагаю.
- Ну, Горю, підемо з нами разом.
- Ходімо, господар! Я тепер від тебе не відстану.
Прийшов чоловік додому, а Горе кличе його в шинок. Той каже:
- У мене грошей немає!
- Ох ти, чоловіче! Та на що тобі гроші? Бачиш, на тобі кожушок надітий, а на що він? Скоро літо буде, все одно носити не станеш! Підемо в шинок, та кожушок продамо...
Бідняк і Горе пішли в шинок і пропили кожушок. На другий день Горе заохало - з похмілля голова болить, і знову кличе господаря винця випити.
- Та на що нам гроші? Візьми сани і віз - то з нас досить!
Нема чого робити, не відбитися мужику від Горя: взяв він сани і віз, потягнув у шинок і пропив разом з Горем.
На ранок Горе ще більше заохало, кличе господаря похмелитися. Так той чоловік пропив і борону і соху.
Не минуло й місяця, як все спустив; навіть хату свою сусідові заклав, а гроші в шинок зніс.
Горе знову пристає до нього:
- Ходімо шинок!
- Ні, Горю! Воля твоя, а більше виносити мені нічого.
- Як нічого? У твоєї дружини два сарафани: один залиш, а інший пропити треба.
Чоловік взяв сарафан, пропив і думає:
"Ось коли чистий! Ні кола, ні двора, ні на собі, ні на дружині!"
Вранці прокинулося Горе, бачить, що у бідака нема чого більше взяти, і каже:
- Господар!
- Що, Горе?
- А ось що: Ходім до сусіда, попроси у нього пару волів з возом.
Пішов мужик до сусіда.
- Дай, - просить, - на годинку пару волів з возом. Я на тебе хоч тиждень за те пропрацюю.
- На що тобі?
- У ліс за дровами з'їздити.
- Ну візьми, тільки не багато на віз накладай.
Привів чоловік пару волів, сіл разом з Горем на віз і поїхав в чисте поле.
- Господарю, - запитує Горе, - чи знаєш ти на цьому полі великий камінь?
- Як не знати - знаю!
- А коли знаєш, їдь прямо до нього.
Приїхали вони на те місце, зупинилися і вилізли з воза.
- Ну, що дивишся? - Каже Горе мужику. - Вантаж скоріше у віз.
Чоловік взявся за роботу і насипав віз золотом; все з ями вигріб до останнього червінця, бачить, що вже більше нічого не залишилося, і каже:
- Глянь-но, Горю, здається, там ще гроші залишилися?
Горе нахилилося:
- Де? Я щось не бачу!
- Та он у кутку світяться!
- Ні, не бачу.
- А ти залізь в яму, так і побачиш.
Горе полізло в яму; щойно опустилося туди, а чоловік накрив його каменем.
- Ось так-то краще буде! - Сказав він. - А то як взяти тебе з собою, так ти, Горе бідолашне, хоч не скоро, а все ж проп'єш і ці гроші!
Приїхав чоловік додому, звалив гроші в погріб, волів відвів до сусіда і став думати, як би життя налагодити. Купив лісу, вибудував великі хороми і зажив вдвічі багатше од свого брата.
Довго чи коротко - поїхав він якось у місто просити свого брата з дружиною до себе на іменини.
- Ось що вигадав! - Сказав йому багатий брат. - У самого їсти нічого, а ти ще іменини справляєш!
- Ну, колись було нічого їсти, а тепер, слава Богу, маю не менш твого; приїжджай - побачиш.
- Гаразд, приїду!
На другий день багатий брат зібрався з жінкою, і поїхали на іменини; дивляться, а у бідного голодранця та хороми нові, високі, не у всякого купця такі є! Бідний брат пригостив їх, почастував всякими стравами, напоями, медами і винами. Запитує багатий у брата:
- Скажи, небоже, якою долею розбагатів ти?
Чоловік розповів йому по чистій совісті, як прив'язалася до нього Горе бідолашне, як пропив він з Горем в шинку все своє добро до останньої нитки: тільки й залишилося, що душа в тілі; як Горе вказало йому скарб в чистому полі, як він забрав цей скарб та від Горя позбувся.
Заздрісно стало багатому.
"Дай, - думає, - поїду в чисте поле, підніму камінь і випущу Горе - нехай воно дотла розорить брата, щоб не смів переді мною своїм багатством вихвалятися!".
Відпустив свою дружину додому, а сам в поле погнав. Під'їхав до великого каменя, відтаскав його убік і нахиляється подивитися, що там під каменем. Не встиг порядком голови нагнути - а вже Горе вискочило і всілося йому на шию.
- А, - кричить, - ти хотів мене тут заморити! Ні, тепер я тебе ні за що не полишу!
- Послухай, Горе, - сказав купець, - зовсім не я засадив тебе під камінь...
- А хто ж як не ти?
- Це мій брат тебе засадив, а я навмисне прийшов, щоб тебе випустити.- Ні, брешеш! Один раз обдурив, в інший не обдуриш!
Міцно насіло Горе багатому купцю на шию. Привіз він його додому, і пішло у нього все господарство криво та навскіс. Горе вже з ранку за своє приймається: кожен день кличе купця похмелитися; багато добра в шинок пішло.
"Так неможливо жити! - Думає про себе купець. - Здається, досить потішив я Горе; пора б і розлучитися з ним, та як?"
Думав, думав і придумав: пішов на широкий двір, обтесав два дубових клина, взяв нове колесо і міцно вбив клин з одного кінця у втулку. Приходить до Горя:
- Що ти, Горе, все на боці лежиш?
- А що ж мені більше робити?
- Що робити? Підемо на двір в схованки грати.
А Горе і раде. Вийшли на двір. Спершу купець сховався - Горе зараз його знайшло; після того черга Горю ховатися.- Ну, - каже, - мене не скоро знайдеш! Я хоч і в найтоншу шпарину можу залізти!
- Куди тобі! - Відповідає купець. - Ти і в це колесо не влізеш, а то - в щілину!
- У колесо не влізу? Дивись-но!
Влізло Горе в колесо; купець узяв та й з іншого кінця забив у втулку дубовий клин, підняв колесо і закинув його разом з Горем у річку.
Горе потонуло, а купець став жити по-старому, як і раніше.
Схожі казки:
Немає коментарів:
Дописати коментар