Відьма та Сонцева сестра

     У деякому царстві, далекій державі жив-був цар з царицею, у них був син Іван-царевич, та був той син від народження німим. Було йому років дванадцять, і пішов він раз на конюшню до свого улюбленого конюха. Конюх цей завжди розповідав хлопцеві казки, от і тепер Іван-царевич прийшов послухати від нього казочку, та не те почув.
     - Іван-царевич! - мовив конюх. - У твоєї матері скоро народиться донька, тобі сестра. Та буде вона страшна відьма, з'їсть і батька, і матір, і всіх підданих людей. Так іди ж, попроси у батька що тільки є найкращого коня - ніби покататися, і їдь звідси світ за очі, коли хочеш щоб біда тебе оминула.

     Іван-царевич прибіг до батька і від народження вперше заговорив з ним. Цар так цьому зрадів, що не став і питати: навіщо йому добрий кінь потрібний. Негайно наказав що є найкращого коня зі своїх табунів осідлати для царевича.
     Довго-довго їхав хлопець. Аж натрапив на двох старих швачок і просить, щоб вони взяли його з собою жити. А старі відказують:
     - Ми б раді тебе взяти, Іван-царевич, та нам вже не багато лишилося жити на цім світі. Ось доламаємо скриню голок та вишиємо скриню ниток - негайно і смерть по нас прийде!
   

 Іван-царевич заплакав і поїхав далі. Довго-довго їхав. Під'їжджає до Вернидуба і просить:
     - Прийми мене до себе!
     - Радий би тебе прийняти, Іван-царевич, та мені жити залишилось небагато. Ось як повириваю всі ці дуби з корінням - негайно і смерть моя прийде!
     Гірш колишнього заплакав царевич і поїхав все далі і далі. Під'їжджає до Вернигори, став його просити, а той у відповідь:

     - Радий би тебе прийняти, Іван-царевич, та мені самому жити небагато лишилось. Бачиш, поставлений я гори перевертати; як впораюся з цими останніми - тут і смерть моя!
     Залився Іван-царевич гіркими сльозами і поїхав ще далі.
     Довго-довго їхав; приїжджає нарешті до Сонцевої сестриці. Вона його прийняла до себе, годувала-поїла, як за рідним сином ходила. Добре було жити царевичу, а все ні-ні та й засумує: ​​захочеться дізнатися йому, що в рідному дому діється. Зійде, було, на високу гору, подивиться на свій палац і бачить, що все з'їдено, тільки стіни лишилися! Зітхне і заплаче.
Раз отак подивився та поплакав - вернувся в хороми, а Сонцева сестра запитує:
     - Чому ти, Іван-царевич, такий заплаканий?
     Він каже:

     - Вітром в очі надуло.
     Іншого разу знову те ж саме, от Сонцева сестра взяла та й заборонила вітрові дути.

І втретє вернувся Іван-царевич заплаканий. Та вже робити нічого - довелося в усьому зізнатися, і став він просити Сонцеву сестрицю, щоб відпустила його, добра молодця, на батьківщину навідатися, погуляти. Вона його не пускає, а він її припрошує. Просив-просив та й нарешті упросив - відпустила його в рідні краї Сонцева сестриця і дала йому на дорогу щітку, гребінець і два молодильних яблучка: який би не був старий чоловік, а з'їсть яблучко - вмить помолодшає!
     Приїхав Іван-царевич до Вернигори, а у нього всього одна гора залишилася.  Тоді хлопець взяв свою щітку і кинув в чисто поле: звідки не взялися - раптом виросли з землі високі-високі гори, верхівками в небо впираються, і скільки тут їх - сила-силенна! Вернигора зрадів і весело взявся за роботу.
     Довго чи не довго їхав - приїхав Іван-царевич до Вернидуба,  а у того всього три дуба зосталося. Узяв королевич гребінець і кинув в чисто поле: так на тому місці раптом зашуміли, піднялися із землі густі дубові ліси, дерево дерева товще! Вернидуб зрадів, подякував царевичу і пішов столітні дуби вивертати.
     Довго чи не довго їхав - приїхав Іван-царевич до старих швачок, дав їм по яблучку; вони з'їли, вмить помолодшали і подарували йому хустинку: як махнеш хусточкою - стане позаду ціле озеро!

     Приїжджає Іван-царевич додому. Сестра вибігла, зустріла його, приголубила.
     - Сядь, - каже, - братику, пограй на гуслях, а я піду - обід приготую.
     Царевич сів і бряжчить на гуслях; виповзло з нори мишеня і каже йому людським голосом:
     - Рятуйся, царевичу, та що є швидше! Твоя сестра пішла зуби точити.
     Іван-царевич вийшов з світлиці, сів на коня і поскакав назад. А мишеня по струнах бігає: гуслі бриньчать, та відьма і не відає, що братик пішов. Наточила зуби, кинулася в світлицю, глядь - немає ні душі, тільки мишеня в нору шурхнуло. Розлютилася відьма, так і скрипить зубами, і пустилася в погоню.
     А Іван-царевич почув шум, озирнувся - ось-ось нажене сестра; махнув тоді хусточкою - і стало глибоке озеро позад нього. Поки відьма перепливла озеро, Іван-царевич вже далеко від'їхав.
   

Понеслася сестриця царевича ще швидше... ось вже близько! Вернидуб бачить, що царевич від сестри рятується, і давай виривати дуби та валити на дорогу - цілу гору накидав! Немає відьмі проходу! Стала вона шлях розчищати, гризла, гризла, насилу продерлася, а Іван-царевич вже далеко. Кинулася наздоганяти, гнала, гнала, ще трішки... і не втекти хлопцю! Вернигора побачив відьму, вхопився за найвищу гору і повернув її на дорогу, а на ту гору поставив іншу. Поки відьма дерлася та лізла, Іван-царевич їхав і їхав та й вже далеко опинився.
     Перебралася відьма через гори і знову погнала за братом... Угляділа його і каже:
     - Тепер не втечеш від мене!

     Ось вона вже близько, ось-ось нажене хлопця! У той самий час підскакав Іван-царевич до хоромів Сонцевої сестриці і закричав:
     - Сонце, Сонце! Відчини віконце.
     Сонцева сестриця відчинила вікно, і царевич скочив у нього разом з конем.
     Відьма стала просити, щоб їй видали брата. Сонцева сестра ж її не послухала, і не віддала. Тоді каже відьма:
     - Нехай Іван-царевич йде зі мною на ваги, хто кого переважить! Якщо я переважу - так я його з'їм, а якщо він переважить - хай мене вб'є!
     Пішли вони. Спершу сів на ваги Іван-царевич, а потім і відьма полізла: тільки ступила ногою,
так Івана-царевича вгору і підкинуло, та з такою силою, що він прямо потрапив до Сонцевої сестрі в хороми, а відьма-змія залишилася на землі.

Рекомендовані казки:

Івашко

Льодяне царство

Про Сученка-богатиря

Солдатські сини-богатирі