Гостина

   

 Були собі чоловік та жінка. Молоді ще обоє, дітей не мали, жили на хуторі, далеко від села, і мало з людьми зналися, то й сумували, що ні вони до людей, ні люди до них. Обридло їм отаке одиноке життя, і вони собі надумали ось що:
      - Ти, чоловіче, - каже жінка, - іди собі куди-небудь сьогодні з дому та переночуй, а завтра в обідню пору прийдеш до мене неначе б то в гості, а на другий день я до тебе прийду.
      - Добре, - каже чоловік.
     Та й пішов. Десь блукав по лісу до вечора, ніч під копицею сіна переночував, дожидається того завтрашнього дня.... А жінка з досвіту заходилася по хазяйству: спекла пиріжків, засмажила курку, наварила локшини до молока, спрягла кабакових зернят та ще й наварила варенухи. До сніданку зовсім упоралася, причепурилася гарненько, сіла на лаві та й дожидає свого гостя. А тут і гість у хату:

     - Здоровенькі були! Як вас тут бог милував?
     - Та ще до якого часу, богу дякувати! Живемо нічого собі. А ви ж як?
     - Та так собі, не дуже-то!
     - Ну, то сідайте в нашій хаті, дорогим гостем будете!
     - Спасибі - сядемо!
   
     Отут вона йому зараз на стіл і печене, і варене, і частує та припрошує. І так вони собі любенько їли, пили, гуляли та й не зчулися, коли й смеркало.
     - Тепер же, чоловіче, я піду, а ти тут зоставайся та давай всьому порядок. Пшоно на кашу стовчи, там в горщику сметана -  то масла збий, та на курчат поглядай, щоб ворона не похватала, а я піду. Трохи мені тільки наче боязко, як ти тут з усім даси собі раду!
     - Та не бійся, жінко! Невже ж таки я дурніший за бабу! Все справлю - побачиш!
     Пішла вона, а за нею потяг в ліс і цуцик Рябко. Чоловік ліг і зараз захріп. Прокинувся на другий день, аж сонечко вже високо. "Е нічого, до обіду упораюся! Хіба тут великого розуму треба? Перше всього - затопити піч, а там все вже піде, як по маслу!"
     Затопив і  почав товкти пшоно в ступі на кашу, та згадав про той горщик із сметаною - дістав з полиці, прив'язав собі ззаду на спині до пояса - думає:"За одним заходом і пшоно стовчу, і масло зіб'ю!"
     Виліз на ступу - товче, а те горня і собі товчеться по спині та підскакує, аж відляски йдуть, а та сметана хлюпається на спину, і на землю, а він товче!
     Коли чує: кури закричали. Він прожогом на двір, аж капосна ворона несе одне курча.
     "Е! Стривай же, я ж тобі шутку встругну!"
 
      Загнав курчата в сіни, половив і пов'язав валом одне до одного і випустив знову на двір. Спіймав гуску, зарізав і почав скубти. Скуб, скуб та й пригадав, що ще закришки немає на борщ і корова в оборі не годована і не доєна, бо реве, аж обора гуде! Схопив відро і дійницю - та до корови, аж тут здоровенна шуліка як ухопе одне курча, а за ним всі десятеро так і поїхали вгору, і десь як язиком їх злизало!
     - А сто ж чортів йому, з такою роботою!
     Та нічого не вдієш. Забув з досади і про корову і вернувся до хати. Та знов до ступи. Висипав пшоно в горщик, до діжки - аж в ній і води нема.
     - А не сто чортів йому, з такою роботою!
     Побіг по воду, налив у горщик та до печі, аж там все вигоріло і погасло.
     - Чи не сто чортів!
     Сюди, туди за сокирою, а згадавши, що жінка часом ховає дрова під піл, поліз туди... аж нема!
     - Чи не сто чортів з такою....
     Аж тут двері - рип! І входить жінка, а за нею рябенький песик, що ходив з нею в ліс.

     Поздоровкалась до нього - сіла на лаву та й сидить. А кругом таке, що хоч з хати тікай! Хата не метена, пір'я по всій хаті, чоловік її увесь в сметані і в пір'ї - чиста проява! А той песик видко був голодний та за ту гуску та ходу з хати!
     - О, дивіться, дивіться! - каже жінка, - ваша цюця та вашу гусю вхопила!
     Тут вже він не видержав:
     - А хай йому чорт!.. А ти ж чия? А ти ж чия?
     Та вже довіку зарікалися в гості ходити!

Схожі казки:
Кому трудніш правитись
Покараний скупець
Стрижено! Стрижено!
Торби